Втрачено ще один відсоток України: про підсумки літнього наступу РФ

Той випадок, коли розвивається "інерційний сценарій". 1. Рашистам, з одного боку, не вдалося реалізувати проголошені та розпіарені амбітні цілі "лєтнєго наступлєнія". Але заспокоюватись "втратою лише 1% території" — злочинне недбальство. Бо бульдозер повзе.

Бо штурми масами піхоти під прикриттям зграй безпілотників і домінуванням радіоборотьби показують ефективність у виснажуванні наших сил. Бо удари по обʼєктах у тилу посилюються — і якісно, і кількісно. 500–600 шахедів у 1 наліт — уже норма.

Цілі дедалі відвертіше — енергетична інфраструктура. Нас третій рік намагаються "вбомбити у камʼяну добу". Так, досі успіху не мали. Але нальоти посилюються, а засоби захисту і можливості відновлення … не факт. 2.

Міжнародному співтовариству досягти "миру" чи навіть припинення вогню не вдалося. Аргументів, які зрозумів би Путін, застосовано не було. На жаль, рашисти вдало користуються зміною американської політики та активно реалізують свої переваги у таборі авторитарних режимів.

Вони готові підігравати й Китаю — але за умови, що той не зупинятиме війну на умовах, не тотожних вимогам Росії. 3. Україна, на жаль, відступає. Владі не вдалося побудувати власну дипломатичну гру (від остаточних провалів нас рятують європейці, але і це може минути).

Не вдалося, на жаль, якісно змінити організацію оборони. Така організація мала б включати: Про все це говорено багато. Але от ще один період минув — а цього не зроблено. У осінньо-зимовий період без підготовки буде важко.

Щоб не проспати останні тижні, поки є можливість — треба вимагати від "слуг" "воєнного" порядку денного. Підтримки фронту, зміцнення захисту, посилення спроможності громад. Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції.