Хто воюватиме в Україні: у Росії зменшується кількість регіонів, здатних витягнути війну

Війна продовжує розігрівати внутрішні протиріччя в Росії, і удари по НПЗ цьому сприяють.

У зв'язку з цим, аналітик Олексій Копитько констатує: регіони, які традиційно постачали "гарматне м'ясо" на український фронт, уже починають не справлятися Рязанський НПЗ "Роснефти" сьогодні приєднався до "виборчої кампанії" в РФ. Новошахтинський зайняв ухильну позицію.

У мережі множаться оцінки впливу ударів по паливній інфраструктурі на ситуацію в Росії. У зв'язку з цим цікаво покачати гіпотези про наслідки, які виходять за межі економіки.

Станом на зараз, моя гіпотеза в тому, що фраза-узагальнення "в Росії" поступово стає некоректною сама по собі. Сприйняття РФ як неподільного цілого спотворює уявлення.

Зовні РФ (гігантська пляма на карті) виглядає як монолітний колос, що згуртувався навколо царя, віри і спільної долі Вітчизни. Але якщо перевести цю картинку в режим "шари", можна побачити, що всередині накопичуються протиріччя між регіонами. Війна працює каталізатором.

Тому всі важливі процеси і наслідки треба препарувати на федеральному і регіональному рівні. Тоді вискакують цікаві сюжети.

Якщо грубо, то зараз за критерієм "залучення у війну" є кілька основних груп регіонів: Коли в цю картинку додаєш змінну "мобілізація", підсвічуються цікаві тенденції. Днями РИА "Новости" опублікувало традиційний рейтинг закредитованості населення в розрізі регіонів.

Він побудований так, щоб не розкрити всієї драми (наприклад, не порівнюють цифри боргової маси і ВРП, щоб приховати, які регіони потонули в боргах, а де кредитування — більш-менш нормальний елемент економіки).

Російська статистика наскрізь брехлива, але в ній є певні підказки. За офіційними даними, на початку минулого року кожен економічно активний росіянин був винен банкам 54% своєї річної зарплати. На початку 2024 року закредитованість зросла до 57,1%.

У самій РФ це напевно пояснять тим, що люди стали жити краще, впевненості в майбутньому більше, тому почали брати більше кредитів. Такі пояснення вже були. Минулого року кількість росіян-позичальників, які обслуговують 3 і більше кредитів, зросла до 28,6%.

Кількість людей із 5 і більше кредитами, порівняно з кінцем 2021 року, зросла майже вдвічі — з 4,7% до 8,6%. Це пояснили активнішим поширенням кредитних карток, лише побіжно згадуючи, що зростає частка позичальників із "підвищеним борговим навантаженням". Тобто, людей у кабалі.

Свіжий рейтинг показав, що кожен економічно активний житель Туви зараз винен банкам 149,4% своєї річної зарплати. Наприкінці 2021 року економічно активний тувинець у середньому був винен 87,4%. У Калмикії, яка традиційно була лідером за боргами — зараз 133,9%. А на кінець 2021 р.

було 100,1%. У Башкортостані рівень закредитованості зріс із 80,1% наприкінці 2021 р. до 84,8% на початок 2024 р. У Республіці Алтай (також один із лідерів за відносними втратами) із 69,3% до 79%. І т. д.

По низці суб'єктів федерації цифри заборгованості (особливо з поправкою на дані про економічну ситуацію) виглядають не райдужно. Виникає низка запитань.

Як ми знаємо від полонених россолдат і з відкритих заяв у російських медіа, одна з найважливіших мотивацій для російських найманців іти на війну — віддати кредити. При цьому російські ж цифри показують, що хтось десь когось обманює.

Наприклад, Тува з великим відривом лідирує за відносним числом підтверджених втрат: на кожні 10 тис. працездатних чоловіків регіон втратив щонайменше 50 осіб убитими (в реальності — більше). Тобто, війна для тувинців — більше трупів і більше боргів.

У Республіці Алтай — те саме, максимально наочно. Така залежність — не поодинокі випадки, це тенденція. Виглядає так, що багато жителів неблагополучної російської глибинки набрали ще кредитів із розрахунком на високі зарплати найманців.

Погасити ці кредити вони теоретично зможуть: Припинення війни без механізму прощення боргів і повернення найманців додому — це різке зростання кабальних боржників, соціальна пожежа, розгул криміналу.

Загалом війна поглибила нерівність між регіонами РФ настільки, що узагальнено говорити про "ситуацію в Росії" дедалі складніше. РФ продає нафту, федеральний центр перерозподіляє прибуток регіонам із розвиненим ВПК. Несировинні регіони без ВПК сповзають у яму.

Поки у Москви є можливість підкидати їм якісь гроші, ситуацією можна керувати. Але грошей стає менше. І удари по НПЗ цьому сприяють. При цьому регіони з ВПК всмоктують робочу силу, зменшуючи доступний мобресурс.

Структура підтверджених втрат підсвічує, що частина регіонів уже не може постачати ні найманців, ні мобілізованих.

На "Медиазоне" був матеріал з офіцером-розвізником трупів, де він послався на слова низки військкомів Бурятії: чоловіки фізично закінчилися, мобресурсу немає.

Наші цифри показують, що Бурятія, яка довго перебувала в 5-ці лідерів за кількістю підтверджених втрат в абсолютних числах, сповзла на 8-ме місце. Це побічно свідчить, що окупантів із Бурятії у військах стає чисельно менше.

Кількість регіонів РФ, здатних тягнути війну, невідворотно зменшується. Когось уже не чіпають із соціальних причин, боячись хвилювань (Кавказ). Десь близькі до вичерпання фізичні можливості.

Нова хвиля масової мобілізації, у разі її проведення, може різко загострити ситуацію в суб'єктах федерації, які поки що війну проходять значно м'якше. Тобто, технічно зібрати ще 500 тис. осіб Росія може, із запасом.

Особливо — якщо активно залучить Москву, Пітер, Московську і Ленінградську області. Але практично і політично це зробити — не так просто, набагато складніше, ніж у 2022 р.

Думаю, саме з накопиченням дисбалансів пов'язаний істеричний тиск на Україну з приводу "переговорів" і ядерні ультиматуми.

Тобто завтра ще нічого не завалиться, але механіка того, як воно може завалитися, у самій Росії, мабуть, перейшла з абстрактних категорій у якусь більш конкретну. Через що росвлада вживає заходів. Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції.