Мені подобається війна. Тут почуваєшся людиною та знаєш собі ціну

"Найвища та найчесніша оцінка на війні ставиться не тому, хто навчався в Гарварді, чий тато очолював митницю, з чиєю донькою ти вдало одружився, а тому, у кого руки по лікоть у крові. Або по саму шию". Думка. Ми . Ми з України Мені подобається війна. Вона чесна.

Якщо ти сміливий, розумний, ініціативний — ти можеш бути корисним на війні набагато більше, ніж самозакоханий, пихатий дурень.

Найвища та найчесніша оцінка на війні ставиться не тому, хто навчався в Гарварді, чий тато очолював митницю, з чиєю донькою ти вдало одружився, а тому, у кого руки по лікоть у крові. Або по саму шию. Мені подобається війна. На війні одразу видно, хто чого вартий.

Офісно-корпоративні інтриги тут не працюють, дипломи, сертифікати не цінуються.

Немає значення, якого ти року народження, наскільки грамотно в тебе складено резюме, яке ревеню ти приніс компанії та навіть який у тебе калібр, головне — наскільки руки в тебе у крові: по лікоть чи по саму шию? Мені подобається війна. На війні ти можеш почуватися людиною.

Ти знаєш собі ціну. Ти можеш відправляти людей на смерть, якщо сам готовий загинути. Якщо це потрібно для перемоги.

І тобі не потрібно для цього робити презентацію, проходити горезвісний тест ліфта, випрошувати в інвесторів гроші та брати на роботу найкращого ейчара, який мотивуватиме твоїх людей.

Ти мотивуєш їх сам, своїм прикладом, своєю любов'ю до свободи, незалежності, своєї батьківщини. Своєю ненавистю до ворога. Мені подобається війна як противник. Як найважливіший і найжорстокіший іспит у житті.

Як найважливіша в житті справа, коли все можна поставити на карту, щоб нарешті повернувся мир — із його корпоративами, інтригами, напомаженими ідіотами, розпальцьованими вискочками, брехливими політиками та звичайними дурнями. Нехай буде так. Після війни.