Окопна війна? Чи зможе Україна переламати ситуацію на фронті

Ми з України Якщо дивитись на речі реально, війна має усі шансі перейти в окопну стадію. Все просто. Російський наступ видихається. І це відбувається дуже швидко, просто на очах. Ще місяць тому вони буквально, вибачте, "кидали м'ясо" на Сєвєродонецьк і Лисичанськ, не рахуючи.

Снаряди та ракети, то зрозуміло, але й людей не шкода їм було зовсім. Щотижня — нова партія. Але потроху дефіцит поповнень відчувався. На окупованих територіях хапали усіх під мобілізацію.

На самій Московії заманювали зарплатнею на контракт і навіть зеків намагались долучити. Початок серпня — інша картина. РФ перекидає резерви з Донецького напрямку на Херсонщину, хоча вихід на кордони саме Донецької області вважався донедавна пріоритетним.

Бо дозволяв казати про успішне завершення першої стадії "спецоперації". Вони ще штурмують Авдіївку та Піски, але це вже про локальні операції, а не про великий наступ. Для захисту ресурсів вистачить. Для наступу — недостатньо.

Тому Кремль докладає всіх зусиль, щоб таки залучити до участі у війні Білорусь або сформувати Третій армійський корпус резерву з контрактників. Україна зі свого боку впевнено дає відсіч ворогу. Але сама логіка нашого керівництва диктує дуже бережне ставлення до людей.

Великих втрат виборець командуванню не пробачить. Та й значні втрати при штурмах якогось міста для Києва значитимуть фактичну втрату армії. Що зробить нас легкою здобиччю. Сучасна війна не за території.

Виграє не той, хто спромігся захопити більше, а той, хто нанесе максимальних втрат ворогу та збереже свою армію. Що маємо в підсумку? Україна та Московія вимушено переходять від наступів до оборони. Потрібна хоч короткочасна пауза.

Кожен шукає резерви, і все це потрібно зробити до кінця вересня. Бо дощі, як показала весна, роблять просування військ дуже небезпечним. Але є деякі моменти. Перший — це вмотивованість. Українці й надалі боронитимуть свою державу в будь-яких умовах.