Всупереч заборонам. Жінки-войовниці в лавах армії Стародавнього Риму

Дослідники нещодавно виявили, що брати до армії лише чоловіків — не найкраще рішення для древніх римлян. Не насамкінець тому, що вони точно знали, наскільки шаленими можуть бути жінки як на полі бою, так і за його межами, пише IFLScience. У Фокус.

Технології з'явився свій Telegram-канал.

Підписуйтесь, щоб не пропускати найсвіжіші та найцікавіші новини зі світу науки! Почесний професор соціальних наук та історичних досліджень Техаського жіночого університету в Дентоні Валентин Бельфігліо зазначає: "Жінки не служили в стародавній римській армії.

Однак ті, хто були воїнами, добре відомі в античному світі". Завойовуючи нові території, древні римляни стикалися з лютими королевами-войовницями. Серед них Боудіка — королева кельтського племені іценів.

Також Тевта — володарка іллірійського племені ардіеїв та держави зі столицею в Скодрі та Різоні в 231—227 рр. до н. е. Вона повела свій народ проти Риму в Іллірійських війнах 229 року до н. е. І звісно ж Клеопатра, чиє правління було сповнене конфліктів як проти, так і на боці римлян.

А проте на більше визнання і відповідне ставлення заслуговують саме рядові жінки-бійці. Дослідник вважає: "Римські жінки були здатні й до ближнього бою".

Тобто вони не тільки були частими учасницями гладіаторських боїв, але й, як відомо, брали до рук зброю на війні, як жінки племен, що боролися проти римлян-загарбників — хоча й неофіційно, нелегально.

Ба більше, римські жінки відігравали важливу тактичну роль як цивільні особи в тилу, забезпечуючи моральну і практичну підтримку солдатам-чоловікам імператорської армії. Вони часто доглядали за пораненими солдатами у себе вдома.

На кожному етапі римської історії були жінки-лікарки, медсестри, повитухи, санітарки та інші доглядальниці. І хоча існувала заборона, яка не дозволяла їм ставати професійними солдатами, ті, хто порушував традиції, могли отримати в нагороду славу і пошану.

Зокрема напівлегендарна давньоримська дівчина Клелія. Хоча про неї не залишилося багато згадок, у 506 році до н. е. вона звільнила себе та 20 інших заручників з етруського табору і доставила їх додому, подолавши ворожі списи.

За її мужність римляни встановили бронзову кінну статую, на якій сиділа героїня на найвищій точці вздовж Священного шляху — головної дороги Римського Форуму, що з'єднувала Палатинський пагорб з Капітолієм.

Існує ще один приклад неймовірних жінок-воїнів, історії про які дійшли до наших днів, — амазонки. Свідчення з місць поховань і опис битв стародавніми істориками вказують на те, що вони не були окремим племенем.

Цілком ймовірно, що це були атлетичні жінки-воїни зі Скіфії, Сарматії та інших районів Кавказу, які воювали пліч-о-пліч зі своїми колегами-чоловіками. Тому сказати, що у римлян не було жінок-воїнів, не можна. Це не зовсім так.

Могла існувати заборона вступати до лав солдатів для жінок, але середньостатистичний римський солдат міг бачити їх як у тилу, так і в таборі легіонів.

Дуже часту важливість жінок та їхніх дій залишають поза увагою в статтях і книгах про римські воєнні операції, та й не тільки там. Однак вони заслуговують на більше визнання та повагу.

Сьогодні жінки служать у всіх родах військ і підрозділах збройних сил різних країн, зокрема і в Україні. Юлій Цезар був би шокований. Раніше Фокус розповідав про справжнє шпигунське агентство Стародавнього Риму.

Завдання таємної служби були найрізноманітнішими, а інколи навіть мерзенними. Вони шпигували за своїми, та за ворогами: від пересічних громадян до впливових вельмож.