Як протистояти російській РЕБ й летіти на 2000+ км: репортаж з виробництва Skyeton

Фокус поспілкувався з представниками компанії про виробництво, технології та виклики повномасштабних бойових дій. Ми почали обговорювати можливість візиту до українського виробника Skyeton ще навесні. Відтоді зустріч неодноразово переносилася, а дати змінювалися.

Проте врешті-решт Фокусу вдалося потрапити на підприємство, де виробляють безпілотні системи.

Під час зустрічі ми поспілкувалися з генеральним директором і засновником Олександром Степурою, щоб детальніше дізнатися про нові розробки, складнощі на початку повномасштабної війни, а також плани з виробництва БпАК закордоном.

Перед інтервʼю з Олександром говоримо про наболіле. Виявляється, що у Skyeton теж виключають електроенергію, а ще в компанії активно бронюють працівників.

Були певні затримки з паперами, але з введенням бронювання в "Дії" все стало значно простіше: "Успішно забронювали певну кількість людей. Подали документи через "Дію" і одразу отримали підтвердження".

Бесіда почалася з обговорення публічних заяв Skyeton про виробництво у Словаччині. 12 липня ви оголосили про відкриття виробництва у Словаччині, розкажіть, на якому етапі зараз цей проєкт, і чи вийшли з нього перші дрони? Так, це правда.

Ми дійсно відкрили підприємство в Словаччині. Це повноцінне підприємство повного циклу виробництва, але потужність його на сьогоднішній день ще не та, яку ми собі планували, тому що виріб наш дуже складний.

Це дійсно дуже складна професійна система, де багато електроніки, багато софта і механіка непроста. І тому людей на словацькому підприємстві треба навчати працювати. І працюють вони не так, як ми в Україні звикли без вихідних по 24 години на добу. Ну і ми ж теж вчилися.

Дев'ять років вчимося робити те, що ми сьогодні робимо. Тому ще деякий час ми будемо вчитися на Словаччині виробляти повну систему, на повну потужність.

Сьогодні завод виробляє поки що деякі узли, підсистеми, катапульту, ще деякі підсистеми, які дуже важливі для наших українських замовлень, вони нам допомагають в цьому виконувати завдання. Але поки що повністю системи ми ще не постачаємо. Але скоро почнемо.

А чи будуть словацькі безпілотники постачатися для потреб Сил оборони? Може таке статися, якщо замовлень буде в Україні більше, чим може виконати українське підприємство, то словацький завод буде постачати стільки, скільки треба систем.

Але точно можна сказати, що деякі вузли буде постачати як окремі підсистеми в Україну.

Тобто глобально завод орієнтований на замовлення клієнтів за кордоном? Можливо, ви б могли розказати про перших замовників? Це так, але треба розуміти, що багато держав сьогодні дуже хочуть допомагати Україні.

І запити з деяких держав, таких як Данія, Люксембург і інші, які точно будуть розташовуватися на цьому словацькому заводі, це теж обладнання для української армії. Тому це деколи не прямі замовлення від нашої держави, але все ж таки все рівно для України.

Які виникають складнощі з європейським законодавством для відкриття виробництва? Наш виріб у будь-якій державі буде мати класифікацію Dual use, тобто подвійного призначення. І це деколи гірше, ніж військове призначення, тому що у багатьох державах не знають, що з цим робити.

І деколи краще сказати, що ми робимо військову техніку і пройти дуже складні процеси по легалізації і дозволах, пов'язаних з виробництвом. Якщо це військова техніка, то по яких стандартах це робиться? Натівських стандартах чи ні? Це складно, але зрозуміліше.

Коли dual use, тоді нікому не зрозуміло, і приходиться пояснювати. Якщо ти кажеш відкрито, що ти військову техніку робиш, то всі банки одразу тікають по кущах. Ніхто не хоче відкривати тобі рахунки і перераховувати гроші в Європі і будь-куди.

Тому ми декларуємо, що це Dual use і далі дуже багато часу у нас забирає процес пояснення,що це таке, чим це відрізняється від цивільного використання та від військового. Документальні процеси дуже складні і у багатьох державах вони не до кінця мають зрозумілу форму.

Чи могли б ви привідкрити завісу про друге закордонне виробництво? На якому етапі знаходиться проєкт? Я думаю, що це питання пов'язано, з нашою бізнес-логікою, тому що наша бізнес-модель виглядає таким чином, що ми можемо робити трансфер нашої технології у будь-яку державу, крім "блеклисту", ну, зрозуміло, там Північна Корея, Росія, Іран і таке інше.

Тобто, коли якась держава планує досить велику кількість наших систем купляти, то ми повинні організувати технічну підтримку, навчання і взагалі навчити їх не тільки користуватися, але і виробляти деякі деталі, які можуть ламатися, виходити з свого ресурсу, часу ресурсу і таке інше.

Це наша бізнес-модель, тобто ми можемо передавати в певному рівні технологію, допомагати будувати виробництво певної глибини. І це ми відкрито декларуємо, і це про це ми дискутуємо з декількома державами. Але ще ніде ми не реалізували цей проєкт, все на етапі переговорів.

В суспільстві час від часу зʼявляється думка, що треба надати можливість українським виробникам постачати зброю на експорт. Проте наразі це не можливо з політичних причин. Мовляв, ми однією рукою просимо зброю, а іншою — продаємо.

Яка позиція вашої компанії щодо цього? Тут все дуже просто. Насправді дуже багато натівської техніки закордонної працює сьогодні в нашій армії. HIMARS, ATACMS тощо. Для того, щоб ефективно працювати з ними, ми повинні бути інтегровані в європейську і американську системи.

Для цього треба працювати над інтеграцією і організовувати взаємодії.

Без того, щоб мати свої системи в Європі і на інших континентах, ми не побудуємо нашу інтегровану українську систему, яка буде ефективно працювати з натівськими або "не натівськими" продуктами, якими ми сьогодні використовуємо.

Тому в нас немає іншого виходу, як постачати техніку в інші держави, інтегрувати її в розвинуті системи оборони інших держав і потім постачати вже як стратегічну системузахисту в Україну. Ми повинні працювати з тими, хто сюди постачає техніку, якої в нас нема.

А для цього треба з ними співпрацювати і це питання того, щоб ми теж були в їхніх державах у тому числі.

Що стало основним викликом, коли почалася повномасштабна війна? Прийшлося переробити, передизайнити дуже багато підсистем, тому що ми уявляли, що буде РЕБ, але ми не уявляли, що він буде настільки насичений.

40-60 кілометрів в глибину підконтрольної росіянами території взагалі немає GPS навігації.

Тому прийшлося дуже швидко розробляти систему навігації, доробляти її, додавати багато інших пристроїв, щоб все ж таки скоординовано літати і не тільки літати, а ще й знаходити об'єкти і з великою точністю розуміти їх координати.

А також координати нашого літака, координати об'єкту, який ми знайшли. Це надзвичайно важко. Спочатку це було надзвичайно важко, але потім легше. Це редизайн. RnD було скажене, воно з'їдало всі гроші, які ми заробляли, і сьогодні все з'їдає. І буде ще багато років з'їдати це все.

І це був основний челендж, як швидко все передизайнити таким чином, щоб це було актуально в сьогоднішніх умовах. І постійна праця з військовими, з операторами, разом з ними на передовій, просто постійна взаємодія з ними, тільки це допомогло нам зробити адекватну техніку.

Яким чином ваші дрони обходять російські засоби виявлення та ППО, коли їхня дальність понад 2000 км? Хороше питання, тому що це сьогодні головна проблема серед тих повітряних систем, які літають далеко.

Але треба розуміти, що якщо ми кажемо про дві тисячі кілометрів, то це значить, що ми не маємо наш літаючий дрон на зв'язку. Це досить складно, тому що у цьому сенсі ми будемо працювати через або сателітні системи, або через телефонні системи мобільного зв'язку.

І оскільки ми будемо випромінювати щось у повітря з борта, то нас точно будуть бачити. Ми виконуємо наші завдання по більшості на дальніх дистанціях. Це 150-200 і трохи далі кілометрів. І нас рідко коли бачать, тому що ми для цього відпрацювали технологію виробництва.

Дрон, літаюча частина його так спроектована, що ми дуже малопомітні. Ми виглядаємо як шум на екранах різних радарів. Для цього працювали і прибирали ті певні речі і вузли в системі, які допомагають радарам нас знайти. Отже перше — це стелс-технології.

Ми інтегрували їх у виробництво наших літаючих "бьордів". Є ще і друге питання, що ми робимо з подавленням GPS, зв'язку з сателітними системами, які допомагають нам координувати політ і місію. Для цього ми розробили в компанії свою систему навігації.

Ми називаємо це Synthetic Navigation System, тому що це така скомпонована з багатьох підсистем розробка — це наш автопілот власної розробки з дуже багатим кількостю сенсорів. Це досить складна інерціальна система, яка складається з декількох сенсорів.

Це одометрія різна, піксельна, відеоодометрія і ще деякі інструменти, які дозволяють нам координувати наш літаючий об'єкт у просторі, коли ми не маємо GPS.

Це просто композиція багатьох інструментів, які ми зробили сьогодні, реалізували на нашому літаку і тому ми досить ефективно працюємо на дальніх дистанціях. Я б сказав, що російський РЕБ наразі, мабуть, найкращий у світі російський, тому боротися з цим непросто.

Вони давлять і систему сателітного зв'язку, GPS, в тому числі, і системи даталінків, і контролю, і таке інше.

Для кожної підсистеми є своя система боротьби, на 50% вона залежить від того, наскільки круто відпрацьована технологія, а на 50% вона залежить від того, наскільки користувачі розуміють і відпрацьовують свої методики, я би сказав, місій, від людини дуже багато залежить.

Люди, які вже працюють давно з нашими системами, це оператори, які воюють і вже декілька років використовуються, вони мають свої певні секрети, як зробити так, щоб ворог не збив, не помітив, як зробити так, щоб місія була надзвичайно ефективна, тому що наші системи використовуються в стратегічних місіях нашої армії, і загубити борт – це дуже погана історія.

Дуже багато залежить від людей. Є просто герої в цьому сенсі, оператори, які роблять надзвичайні зусилля для того, щоб літак повернувся назад, і вони таки повертаються.

Є просто фанати нашої техніки, які вже зрозуміли, як це все працює, скільки можна нанести шкоди росіянам за допомогою невеликої пташки, і вони це роблять.

5 червня на виставці Eurosatory ви показали дистанційне керування дронами з Парижу в Україні, як вдалося досягти передачі сигналу на таку відстань? Ми ж розмовляємо, сидячи в Парижі, з людьми, які сидять в Америці чи іншій країні. Наша розмова – це теж дані, це теж передача даних.

Чим відрізняється зателефонувати в іншу країну від того, щоб передати відео? Ми можемо не просто розмовляти, ми можемо включити відеоканал і бачити людину, яка знаходиться за декілька тисяч кілометрів від нас.

Передавати сигнал туди в одну сторону і в зворотню сторону – це сьогодні не дуже великий челендж. Наші "гаджетмени" в компанії досить просто побудували.

У нас є запрос на таку функцію, щоб сидіти в одному місці, а керувати засобом на відстані за декілька сот, інколи тисяч кілометрів. Ми це побудували. Будь-який інженер зв'язку вам розповість, може розказати як це робиться, це не складно.

Чи могли б ви привідкрити завісу про те, над якими технологіями працює компанія? І чому так важлива інтеграція штучного інтелекту? Без штучного інтелекту нічого і сьогодні, і завтра вже не буде.

Якщо дивитися на пілотовані військові системи і військові літаки, то ми повинні розуміти, що в сьогоднішніх умовах, сьогоднішньої війни, у оператора просто немає часу думати над тим, що робити. В нього тільки рефлекси. Працюють, тільки рефлекси.

Все повинно вирішуватись, всі завдання повинні вирішуватись за долі секунди. А якщо це тільки рефлекси, то це вже такий собі штучний інтелект. Тобто немає часу думати. Якщо не треба думати і немає часу думати, то комп'ютер набагато краще і швидше вирішить будь-яке завдання.

Його треба просто навчити. Тому я думаю, що вже сьогодні багато завдань виконується за допомогою штучного інтелекту: навігація без GPS, наведення без GPS. Це все на дуже початковому рівні, але через рік-два жодна пташка не літатиме без ШІ.

Ми бачимо, як російські дрони залітають в наші тили й уражають наші цілі. Чи аналізували ви російські БПЛА по типу "Орлан" або ZALA, яким чином їм вдається залітати на нашу територію? Аналізуємо, дуже добре розуміємо, як вони працюють.

Можу сказати наступне: вони більше витрачають часу на розвиток системи взаємодії своїх безпілотників з усіма іншими засобами нападу і оборони. Це робить їх надзвичайно ефективними в своїй системній стратегії.

Але вони не дуже багато часу витрачають на те, щоб кожний виріб, "Орлан" чи Zala, довести до параметрів надзвичайно ефективного польоту чи роботи інших підсистем.

Тобто вони розвивають цілісні системи рої і взаємодії з іншими системами нападу і розраховують на те, що їхні безпілотники повинні бути дуже дешеві і доступні. Вони розуміють, що їх будуть багато збивати.

Ми з цим повністю не згодні, нашу систему не повинні збивати, їхні системи розраховані на те, що вони будуть збиватися в великій кількості і це абсолютно інша філософія. Вони залишаються дешевими і окупанти не витрачають час на удосконалення параметрів конкретної пташки.

Які основні складнощі були на початку роботи з нашими військовими, коли почалася російсько-українська війна у 2014 році? Основна проблема була пов'язана з тим, що ми від початку були виробником літальних систем, бо з 2006 року ми виробляли спортивні літаки, тренувальні, пілотовані і маємо ліцензію на розробку пілотувань і виробництва літаків.

Ми поклали в основу стратегію виробництва надзвичайно професійної техніки. Це абсолютно інший підхід, він відрізняється від "хобі".

Це була причина, чому ми багато підсистем спроектували в компанії, і той же автопілот, і все буквально проектували в компанії, тому що ми будували систему професійно. Відтак вона вийшла недешева.

І перші системи, які ми пропонували в армію для закупівлі, по-перше, зустрічали нерозуміння, чому така ціна.

А тут я зазначу, що саме лише корисне навантаження на одному літаку може коштувати 300-400 тисяч доларів тільки на один виріб, а їх може бути декілька в межах однієї системи, яку замовляють.

І друга проблема, коли ми вже постачали системи в армію, то оператори, які служать в армії і несуть персональну відповідальність за борти, просто боялися до них підходити і використовувати.

Тільки після того, як ми підписали листа з нашими військовими про те, що ми беремо на себе відповідальність за те, що якщо вони щось зламають, щось трапиться з системою, то ми беремо на себе відповідальність замінити, навчити і таке інше.

Це були наші ризики, звичайно, ми розуміли, що ми попадемо на гроші, але іншого шансу ніяк не було почати працювати з нашою армією і це, насправді, дало дуже крутий відгук.