У Лукашенка зламалася чуйка. Проти нього озброїлися його ж міністри

Причому по всій лінійці. Це дике рішення, вперше за дуже довгий час прем'єр і кілька членів Радміну відкрито виступили проти. Лукашенко їх заткнув і продавив рішення, яке є відвертою дичиною.

Чому це так? Ручне регулювання, яке опущене на рівень уряду та облвиконкомів, навіть за критичної ситуації запізнюватиметься. Причина стара — проблема якості виконавців середньої ланки. Далі — простіше.

Виробники під час росту цін на комплектацію (навіть для сільського господарства — добрива, корми тощо) можуть (точніше, з ймовірністю 90%) зіткнутися з падінням прибутковості.

Перекредитуватись? Навіть якщо так — як віддавати кредит із нульовою чи негативною рентабельністю? Далі нові держкредити вже під друкарський верстат. Прощай зусилля Мінфіну та Нацбанку щодо оздоровлення фінансової системи.

Субсидування вимагає грошей, які забиратимуть в експортерів. Але грошова маса підвищується і це тиск на курс, не кажучи про пряму передумову інфляції у вигляді порожніх грошей. Отже, знову множинні курси.

На цьому тлі імпортери обмежують постачання до мінімуму або закриваються. Національні виробники зменшують відвантаження на внутрішній ринок (звісно, треба бути кретином, щоб працювати мінус за наявності альтернативи).

Товарів стає менше (не відразу — через 4-5 місяців) і на цьому фоні вводяться "норми відпустки". Тобто створюється ситуація пізнього СРСР, що й призвела до краху совка.

Але, на відміну від кінця 80-х, навіть за умов авторитаризму представники уряду відкрито виступили проти дичини. Причин кілька. Частина (як, наприклад, Головченка з Держвійськпрому) бачить колосальні проблеми для "своєї" галузі.

Частина, зав'язана на бізнес, бачить проблеми того самого бізнесу. І всі вони бачать ситуацію, коли за логічні та передбачувані результати сьогоднішньої дичини їх полоскатимуть.

Водночас в умовах вони будуть нездатні хоч щось зробити заради роботи нехай з нульовою, аби не негативною ефективністю. І тут ми упираємося у питання лояльності. У головах низки виконавців вищої ланки звучить фраза: "Це повне божевілля".

Причому наполегливо з перспективами власних проблем. Адже Лукашенко ніколи не зізнається у помилках, а шукає винних, ворогів, цапів-відбувайлів. Відпетляти складно. Тому через місяць-півтора, коли стане очевидною негативна динаміка, Лукашенка спробують повернути до тями.

Дивишся, і якісь позитивні новини прийдуть, які стабілізують його емоційний стан. Якщо ні — почнуть думати про те, як було б добре за інших розкладів. В умовах автократії це прямий ризик для "героя портретів та оргазму придворних пропагандистів".

Історія знає безліч прикладів різних варіантів палацових переворотів. Починаючи від лайтверсії транзиту (за порадою) до трагедії, нещасного випадку, раптових проблем зі здоров'ям. Хоча, у попередньому абзаці "Якщо", можливо, потребує уточнення.

Навіть якщо вдасться відкотити назад, думка про позитив за інших підходів вже зміцниться. Фактично, перебуваючи після довгої поїздки до Путіна та майбутнього нового складного візиту та додаткових проблем, Лукашенко почав знищувати власну владу.

Вперше за довгий термін його рішення навіть тактично є найгіршим варіантом для нього. Не кажучи вже про систему чи країну. І в опонентів Лукашенка починається чи не ідеальний варіант. Лукашенко стає токсичним.

Його опоненти (точніше діалог з ними) — ключова умова більшості зовнішніх гравців для виходу зі спіралі конфлікту.

Тобто можна "почати діалог", розв'язати проблему Лукашенка (можна в іншій послідовності), залишити за собою контроль над ситуацією, запустивши особливо публічних опонентів у частину владних кабінетів. "Чуйка" Лукашенка, яка дозволяла йому утримувати владу, схоже, зламалася.