Стійкість — те, що потрібно зараз українцям. Як не втратити віру у розпал війни

У лютому 2022 року в більшості з нас не було жодних сумнівів у тому, що Україна переможе в цій війні. Ця віра була наскільки абсурдною — з огляду на диспаритет військової потужності на той момент — настільки й непорушною.

А як інакше? Хіба може так бути, що перемога дістанеться силам зла? Хіба може ініціатор безглуздої, нічим не виправданої, жорстокої агресії залишитися непокараним, і, гірше того, тріумфувати? Світ просто не може допустити такого безчинства! У жовтні 2023 року кількість практичних свідчень того, що віра в справедливий світ — це всього лише когнітивне спотворення, не більше того, — сильно перевищила больовий поріг.

Світ очевидно несправедливий. Ба більше, він важко поранений. І ось ми стоїмо біля розверстої рани світу, і в нас залишилося не так багато опор, щоб утриматися на краю. Не так уже й ми солідарні одне з одним і згуртовані навколо влади (rally 'round the flag не може тривати нескінченно).

Не так уже гостро відчуваємо, що ця війна — за свободу і гідність. Усі наші цінності губляться в тумані втоми й горя. Не завжди можемо швидко зорієнтуватися, хто нам ворог, хто друг. Опори нашої стійкості, які здавалися непорушними, виявилися крихкими або ілюзорними.

Фактично, стійкість — це те, що починається зараз. Те, що тримається на тонкій ниточці, що зв'язує кожного з нас із цим світом, таким недосконалим, пораненим і несправедливим. Тепер стійкість — це виклик, який доводиться радше зустрічати наодинці, ніж ділити з кимось.

Знаючи, що ніщо не вирішене і не гарантоване — ні мораллю, ні правом, ні навіть проклятим законом сили. Фактично, єдине, у чому ми сьогодні можемо бути впевнені на 100% — це те, що людина раптово смертна. Усе, що стосується життя — хз, як воно буде.

Я думаю, що в усіх нас — своя така ниточка, що тягнеться з самої середини серця. Для когось це — любов до життя. Для когось — любов до однієї найдорожчої людини. Для когось — інстинкт самозбереження. Для когось — любов до людства загалом. Тут будь-яка відповідь — правильна.

Усі війни починаються з розлюднення одними людьми інших, з винаходу причин, що виправдовують знищення цілих народів як негідних ділити цю Землю з іншими народами, більш гідними.

А закінчуються — покаянням, похміллям і раптовим осяянням, що кожне життя — безцінне, люди рівні в праві жити, а єдина прийнятна рамка існування — гуманізм. Може, ця війна (ці війни) закінчаться тим самим.

У нас є п'ятсот мільйонів історичних прикладів, що, підійшовши впритул до прірви, людство встигало схаменутися і не робити останній фатальний крок. А може, саме цього разу такий крок буде зроблено. Ми цього не знаємо. Стійкість — це ниточка, на якій тримається весь світ.