Танк Т-64. Що відомо про основну машину ЗСУ, та як її створювали харківські конструктори

Після розвалу СРСР українська армія обрала основним танком в Збройних силах Т-64. За час свого існування машина пройшла не одну модернізацію та має деякі переваги над російськими Т-72.

Фокус розбирався, як Т-64 проявили себе на війні, на що здатний танк, та як створювали майбутній ОБТ в Харкові. Роботи над новим танком почалися ще у 1951 році під керівництвом Олександра Морозова для заміни Т-54 та Т-55. Розробка танка проходила під назвами Обʼєкт 430, 435 та 432.

Причиною розробки новітнього танку називають розуміння радянським керівництва того, що машини не зможуть ефективно протистояти перспективним середнім і важким танкам НАТО.

Перший варіант Обʼєкт 430 створили зі 100-мм гарматою Д-54ТС, паралельно працювали над версією з гарматою 122-мм Д-25С. Наступні 10 років в СРСР створювали різні прототипи й дійшли до того, що Обʼєкт 432 прийняли на озброєння в 1967 році під назвою Т-64.

Танк отримав 115-мм гладкоствольну гармату Д-68 та боєкомплект з 40 пострілами. Система керування вогню мала оптичній стабілізований приціл-далекомір.

Деякі дослідники вважають, що українські конструктори першими у світі встановили в танк повноцінний автомат заряджання на 30 пострілів. Також вперше для Радянського Союзу танк отримав комбіноване бронювання.

Варто зазначити, що попри те, що танк офіційно прийняли на озброєння у 1967 році, серійне виробництво почалося ще у 1963. І до 1 грудня 1965 року було виготовлено 218 танків. Загалом було виготовлено Т-64 у версії Обʼєкт 432 близько 600-1200 одиниць.

Однак жодна з них не перебуває на озброєнні, бо всіх їх модернізували до Т-64А. Проблема всіх радянських танків полягає у наявності величезній кількості модифікацій. Машини постійно покращували, однак без уніфікації.

Лише за часів існування СРСР створили такі модернізації: Окрім цього встановлення автомата заряджання дало високу скорострільність до 10 пострілів на хвилину, але разом з тим він отримав великий недолік — екіпаж фактично було оточено боєкомплектом.

Від цієї проблеми ні українські, ні російські інженери у своїх танках так і не позбавились. Через секретність розробки Радянській Союз не постачав танки Т-64 на експорт та їх лише раз показали на параді 9 травня у 1985 році.

Після розпаду СРСР, як вже було зазначено, в Україні обрали саме Т-64 основним бойовим танком, бо у Харкові знаходилось і конструкторське бюро, яке його розробило, і завод імені Малишева, на якому його серійно виробляли.

За деякими своїми характеристиками Т-64 переважає Т-72, який створювався як простіший мобілізаційний танк. Останній виробляли на радянському підприємстві "Уралвагонзавод", який і досі залишається єдиним заводом для Т-72.

Першим бойовим хрещенням для Т-64БВ став військовий конфлікт у Молдові на початку 1990-х років. Сили так званої ПМР змогли захопити 10 танків Т-64БВ та 4 БТРи. Бронетехніку застосували під час штурму міста Бендери.

З початку російського вторгнення в Україну у 2014 році бійці ЗСУ використовують танки Т-64 в різних модифікаціях.

Тут варто зазначити, що після розвалу СРСР КБ імені Морозова та Харківський бронетанковий завод продовжили розробляти модернізації Т-64: Якщо коротко, то всі вони отримували покращене бронювання, новішу оптику, кращий двигун та систему керування вогнем.

"Булат" отримав покращений динамічний захист "Дуплет" та покращений двигун. Військові казали про те, що він став важчим, але цифрової системи управління вогнем танк не отримав. Вона залишилась аналоговою.

Також Україна домовилась з однією з країн ЄС про ремонт та модернізації Т-64. В мережі нещодавно показали, як виглядає Т-64БВ зразка 2022 року. В них встановили вже цифрові прилади біля мехводу.

Танкісти зазначають, що Т-64 мають кращу проходимість завдяки трохи іншій будові гуслі, ніж у Т-72. За 9 років війни й понад рік повномасштабної війни ЗСУ досі має Т-64 на озброєнні в різних модернізаціях.

Вони використовуються для боїв із закритих позицій, щоб завдавати удари із засідок. Також танки мають прямі боєзіткнення з російськими машинами, однак такі епізоди відбуваються не надто часто.

І неодноразово саме українські танкісти виходили з бою переможцями, але це також залежить від навченості екіпажу. Проблемою для ЗСУ залишаються боєприпаси, які не покращувалися та не вироблялися в Україні. В цьому теж радянський підхід відрізняється від західного.

Бо на заході Leopard, Abrams, Challenger мають сучасні боєприпаси, які роблять все більш потужними. Наприклад, Challenger 2 має снаряді зі збідненим ураном, який створює більшу кінетичну енергію при пробиванні різних типів броні.