Найпохмуріший день Ізраїлю. Чому терористи напали з Гази і яка їхня мета

Напад HAMAS поставив Ізраїль перед найсильнішим викликом за останні півстоліття. Ізраїльський політик Ейнат Вілф пояснює, чому це сталося, і намагається зрозуміти, що робити далі. 7 жовтня 2023 року — об'єктивно найпохмуріший день в історії Ізраїлю.

Повний масштаб руйнувань стане відомий згодом.

Але ми вже знаємо, що навіть у перший день єгипетсько-сирійського нападу на Ізраїль у Судний день 1973 року; навіть у день різанини в Дельфінарії та Парк-готелі під час так званої "Другої інтифади"; навіть під час розправи над ізраїльськими спортсменами на Олімпійських іграх у Мюнхені 1972 року; і навіть коли Гуш-Еціон впав перед Йорданським легіоном 1948 року, Ізраїль не зазнав таких звірств з боку арабського, і особливо палестинського, ворога, який вторгся до Ізраїлю, щоб вбивати солдатів, розстрілювати мирних жителів, спалювати сім'ї в їхніх домівках, брати заручників, викрадати старих жінок, молодих дівчат і матерів з дітьми, калічити мертвих — усе, що ми бачили 7 жовтня.

Чому це відбувається? Основна причина полягає в тому, що араби загалом і палестинці зокрема ведуть вікову війну на виснаження проти сіонізму, проти права євреїв мати націю на землі Ізраїлю.

Арабо-палестинська боротьба ніколи не обмежувалася такими цілями, як припинення ізраїльської "окупації" або будівництво поселень на Західному Березі. Вона завжди була проти сіонізму. Саме по собі це не є засудженням, хоча я явно стою на боці права євреїв на самовизначення.

Швидше, це опис того, що відбувається.

Конфлікт є і завжди був між сіонізмом і антисіонізмом, між універсальним правом єврейського народу на самовизначення на своїй землі та арабською, і особливо палестинською, думкою, що євреї не володіють таким правом в жодній країні, на жодній території та в будь-яких кордонах.

Дехто думає, що арабський антисіонізм повністю виправданий, але це не змінює того факту, що в цьому суть конфлікту. А оскільки в цьому суть конфлікту, всі способи жорстокого поводження з євреями в Ізраїлі облагороджуються у свідомості злочинців.

Чому це відбувається з Гази? Неможливо зрозуміти повторювані цикли воєн, розв'язуваних звідси проти Ізраїлю та його жителів, не розуміючи, що переважна більшість жителів Гази вважають себе біженцями з Палестини, незважаючи на те, що вони народилися в Газі й ніколи не були переміщені внаслідок війни.

Вони є нащадками палестинців, які були переміщені внаслідок абсолютно непотрібної війни, яку вони вели в 1948 році в невдалій спробі запобігти поділу землі на арабську та єврейську державу, оскільки це означало, що євреї матимуть свою власну державу.

Єврейська держава на будь-якій території була для них анафемою, як і залишається сьогодні. Для цих палестинців Газа не є їхньою домівкою, і вони не збираються робити її своєю домівкою, тому не має значення, що Ізраїль повністю залишив сектор Газа у 2005 році.

Для палестинців у секторі Газа ця новопридбана територія не була можливістю побудувати суверенну процвітаючу державу, а, скоріше, стартовим майданчиком, з якого можна "повернути" (у їхньому розумінні) територію самої держави Ізраїль.

Але чому зараз? Ймовірно, свою роль зіграли можливості і відчуття слабкості Ізраїлю, викликане внутрішніми розбіжностями. Але на вибір часу багато в чому вплинули зростаючі ознаки того, що Ізраїль і Саудівська Аравія перебувають на шляху до нормалізації відносин.

Палестинці, і особливо підтримуване Іраном терористичне угруповання HAMAS, що управляє Газою, мають сильну зацікавленість у тому, щоб зробити все можливе для запобігання такій можливості.

Іран є рішучим противником Саудівської Аравії, і палестинці розглядають кожну мирну угоду між арабською країною та Ізраїлем, починаючи з Єгипту, як зраду підтримки арабами справи непримиренного антисіонізму.

Зрештою, якщо ізраїльсько-палестинський конфлікт колись був саме конфліктом між євреями та палестинцями на території між Рікою та морем, то цей конфлікт закінчився у квітні 1948 року, незадовго до відходу британців і закінчення їхнього мандата.

Потім це переросло в арабо-ізраїльський конфлікт, коли кілька арабських армій вторглися на територію, щоб запобігти створенню єврейської держави.

Без підтримки десятків мільйонів, а пізніше і сотень мільйонів арабів, яка також принесла підтримку ісламського, радянського світу і світу, що розвивається, палестинці не змогли б вести свою війну проти єврейського самовизначення протягом стількох десятиліть.

І що тепер? Майже всі в Ізраїлі і багато хто в усьому світі вважають, що напад такого масштабу і жорстокості не може призвести до звичної відплати, яка характеризувала війни в Газі після відходу звідти Ізраїлю.

Але чи може Ізраїль зробити щось, що дійсно покладе край віковій боротьбі палестинців проти сіонізму? Єгипет продовжує святкувати "Жовтневу війну" Судного дня як перемогу через руйнування, які зазнав Ізраїль, незважаючи на те, що Ізраїль зрештою здобув перемогу.