Ніхто не готовий до компромісу. Роздуми з приводу року війни в Україні

Фахівець із наземної війни у Королівському інституті об'єднаних збройних сил у Лондоні Джек Вотлінг розмірковує про те, як проходитиме війна РФ проти України. "Ну, понеслося!".

Такими словами зустріла моя команда в Королівському інституті об'єднаних служб 22 лютого 2022 року новину про те, що Путін підписав визнання Луганської та Донецької народних республік, і додаткові російські сили хлинули в Східну Україну.

З кінця листопада, коли стало зрозуміло, що Росія почне повномасштабне вторгнення, я працював зі всеосяжним почуттям жаху.

Я постійно згадував відчуття 2014 року, коли Ісламська держава захопила Мосул, розстрілюючи сотні мирних іракців у канавах, або розрив альянсу Салеха з хуситами в Ємені, коли почалися облави і зникнення моїх друзів.

Я знав, що за цим послідує щось настільки ж жахливе, але набагато масштабніше. Фокус переклав статтю Джека Вотлінга про війну РФ проти України та подальші події на полях битви.

Повернувшись з України напередодні, ми з Ніком Рейнольдсом не були впевнені в тому, як розвиватимуться події. З одного боку, ніхто з нас не вважав, що в росіян достатньо сил, щоб захопити й контролювати міста України перед обличчям вмотивованого народного опору.

Ми очікували затяжних, кровопролитних боїв. Водночас, під час останньої зустрічі в Києві український генерал запевнив нас, що "з імовірністю сімдесят відсотків [нічого] не станеться, тридцять відсотків — що буде якась ескалація на Донбасі".

Жоден із нас не був упевнений, що український уряд має у своєму розпорядженні сили, здатні блокувати основні напрямки наступу на Київ, водночас ми обидва очікували ударів по складах боєприпасів і залізничній інфраструктурі України, щоб послабити опір її регулярної армії.

Як виявилося, події відбулися краще, ніж ми сподівалися. Росія не стала націлюватися на логістичну інфраструктуру і віддала перевагу засобам ППО, а не українським запасам. Ба більше, вона не змогла провести інструктаж і підготувати свої війська.

Три життєво важливих дні плутанини дозволили Україні передислокувати свої сили і запобігти оточенню Києва. На той час, коли ми повернулися в Україну у квітні, поразка Росії здавалася можливою. Проте, забезпечити перемогу України набагато складніше.

Вона залежатиме від значного розширення західної підтримки та незмінної некомпетентності російських військових. Сьогодні це, як і раніше, так. Дійсно, за дев'ять років війни Росії проти України ми не наблизилися до ясного бачення того, чим вона закінчиться.

Невдачі Росії створили можливість для західних союзників України закінчити війну на вигідних умовах. Тепер їм потрібна узгоджена військова і дипломатична стратегія, щоб зробити це.

Підтримка Заходу надійшла вчасно, оскільки російські військові не змогли реалізувати свій потенціал. Вкрай важливо, що Москва не змогла почати мобілізацію в травні 2022 року.

Удари далекобійною артилерією зруйнували логістику Росії, а Україна встигла провести дві успішні наступальні операції, відбивши Херсон і Харків до початку зими.

Сьогодні російські збройні сили перебувають на межі своїх можливостей: це погано навчені та погано скоординовані підрозділи із запасом боєприпасів, що зменшується.

Але, як це завжди буває на війні, слабкість супротивника має значення лише в тому разі, якщо у вас є можливість використати її у своїх інтересах. Останній наступ Росії був розпочатий поспіхом, і у неї виявилося занадто мало військ, щоб зробити серйозні прориви.

Близько семи штурмових бригад залишилося в Луганську і близько чотирьох — на півдні. Безпосереднє питання тактики, яке диктуватиме перебіг конфлікту до кінця року, полягає в тому, чи зможе Росія змусити Україну задіяти резерви для відбиття своїх атак.

Якщо це вдасться, то це може звести нанівець здатність України почати наступ. Мобілізація Росії та нещодавно збудовані оборонні споруди означають, що український наступальний маневр має починатися з цілеспрямованого прориву.

Таким чином, Україні потрібні резервні підрозділи, щоб розвивати досягнуті успіхи. Якщо Україна не зможе перейти в наступ, то Росія, швидше за все, продовжить зміцнювати свої оборонні позиції, і це створить умови для затяжного конфлікту.

У разі, якщо російська оборонна промисловість консолідує виробництво або якщо Китай почне поповнювати запаси російської техніки, то протягом року в росіян можуть з'явитися нові великі бойові підрозділи. Однак є і більш сприятливий сценарій.

Якщо Росія витратить свої резерви на складні атаки, як під Вугледаром, а Україна не буде змушена задіяти свої резерви, Київ зможе почати наступальні операції і нарощувати темп звільнення окупованих територій.

За наявності стабільних каналів підготовки особового складу і формувань у Європі та постачання комплектів техніки для батальйонів Україна могла б продовжувати створювати додаткові резерви для розвитку своїх успіхів.

Міжнародні партнери України багато в чому визначать, який сценарій буде найімовірнішим. Протягом усієї війни очікування політиків коливалися між катастрофізмом та ейфорією.

Це створило проблему для аналітиків, перед якими стояло завдання дати їм більш реалістичний погляд на ситуацію.

Якщо в червні було вкрай складно переконати політиків у тому, що перемога Росії не є неминучою, то до вересня було не менш складно переконати їх у тому, що перемога України не є такою ж гарантованою. Ця ж тенденція впливає на громадську думку про війну.

Херсонський наступ, наприклад, було оголошено провальним протягом кількох днів, хоча вся логіка операції полягала в тому, щоб завдати непоправних втрат росіянам, притиснувши їх до Дніпра, а не вибити їх із міста штурмом.

Ці очікування злетів і падінь зумовлені структурою національної безпеки, яка була створена для реагування на кризи, і якій зручно визначати довгострокову стратегію, але важко реалізувати її в середньостроковій перспективі.

Поки ситуація не стане кризою, вона залишається недостатньо терміновою, щоб її можна було поставити на по рядок денний для ухвалення рішення. Хороший приклад — боєприпаси.

Те, що Україна виснажує запаси боєприпасів своїх партнерів, було зрозуміло ще в червні, і аналітики били на сполох від самого початку конфлікту. Але прагнення розширити виробництво боєприпасів у Європі по-справжньому активізувалося лише наприкінці 2022 року.

Тенденція ухвалювати рішення із запізненням призвела до неоптимальних результатів. Наприклад, ще в серпні було ясно, що зима надасть можливість для посилення українських військ.

Але ключові рішення серед союзників України, спрямовані на максимальну підтримку українських військових, були ухвалені в Рамштайні лише в січні 2023 року, що призвело до втрати трьох місяців, які можна було б використати для створення додаткових українських резервів.

Прихильність партнерів України створенню умов для відвоювання території є полегшенням для Києва. Візит президента Джо Байдена до української столиці також свідчить про те, що сподівання Росії переграти партнерів України недоречні.

Але ще раз наголошу, що політика має розглядати не лише нагальне, а й важливе. Це означає, що одночасно з роботою із забезпечення успіху України на полі бою західні партнери мають виробити чітку позицію на переговорах. Яку б позицію вони не зайняли, вона має бути єдиною.

З огляду на наявні глибокі політичні розбіжності, це означає, що важка робота з вироблення спільної позиції має розпочатися просто зараз. Держави — це не просто географічні утворення. Це спільноти людей, які очікують від уряду процвітання і безпеки.

Отже, навіть якщо Україна зможе повернути свої окуповані території, війна не обов'язково закінчиться на цьому. Росія все ще зможе виробляти ракети і баражувальні боєприпаси, підтримуючи постійний ритм ударів. Її підводні човни зможуть продовжувати блокаду Одеси.

Російські ВПС постійно загрожують небу України. А російські спецслужби цілком здатні продовжувати свої спроби дестабілізувати українське суспільство. У результаті повітряний простір України залишиться значною мірою закритим. Експорт через Чорне море буде заблоковано.

Інвестиції в українську економіку залишаться мінімальними з огляду на високу вартість входу та постійну загрозу авіаударів. Україна залишиться нездатною рухатися далі і, як і раніше, буде сильно залежати від своїх міжнародних партнерів у плані фінансового виживання.

Словом, Росія може вирішити, що якщо вона не зможе окупувати Україну, то усе рівно позбавить її миру.

Ховаючись за загрозою ядерної ескалації, Москва зможе уникнути загроз для своєї території, одночасно реструктуруючи свою економіку, щоб впоратися з наслідками західних санкцій.

Це лише один приклад того, як можуть розвиватися події, але він і багато його варіантів заслуговують на увагу. Сьогодні росіяни послідовно заявляють про свою рішучість продовжувати війну. Вони не пропонують жодних умов, крім капітуляції України.

Міжнародні партнери України, навпаки, консолідувалися навколо військової стратегії, але все ще залишаються розділеними з приводу політики.

Визначити успішний курс на майбутнє — це водночас і марафон, і спринт, а отже, вирішення цих розбіжностей матиме вирішальне значення для того, щоб відповідати рішучості РФ на полі бою. Незалежно від того, наскільки всі втомилися, війна триватиме.