Після візиту Ердогана до України. Тож Путіну потрібен мир? Що за цим стоїть

Але чи це так? Турецька сторона напевно била в цей барабан.

Турки, безумовно, були на передньому краї, намагаючись підштовхнути обидві сторони до миру — згадаймо мирні переговори в Анталії та Стамбулі на початку цього року та угоду щодо зерна, за яку турецька сторона має отримати значний кредит довіри.

Для Ердогана війна в Україні лише поглиблює його політичні проблеми вдома — вибори мають відбутися у червні наступного року, його рейтинги опитувань падають, а війна завдає величезного удару турецькій економіці, коли вона постійно близька до кризи платіжного балансу з вищим рахунком за імпорт продовольства та енергії.

Відео дня Мене трохи турбує адміністрація Ердогана — вони надто відчайдушно намагаються проштовхнути мирну угоду ще в Стамбулі та Анталії, яку, здавалося, уклали на умовах Росії, а не України. Отже, українці зі зрозумілих причин відкинули те, що тоді пропонувалося.

У турецькому підході є наївність, але українці не настільки безглузді, щоб приймати все, що пропонує Путін. Турки мають це розуміти.

Схоже, цього разу Путін готовий запропонувати переговори із Зеленським до того, як буде визначено форму майбутньої мирної угоди — ідея полягає в тому, щоб вони зустрілися, обговорили проблеми, а потім на основі їхньої команди розробили мирну угоду.

Це була б разюча зміна порівняно з переговорами в Стамбулі та Анталії, коли російський підхід був таким: «Ось наші умови, приймайте їх або відмовляйтеся від них, але по суті ми отримуємо все, що зараз окупуємо, а ви повинні відмовитися від прагнень до НАТО та демілітаризуватися».

Україна ніколи не збиралася приймати цих умов, особливо після того, як українці мужньо зустрілися з російським Голіафом у битві за Київ.

Я насправді не знаю, чи вірити турецькій стороні про те, що Путін зараз готовий зустрітися із Зеленським без попередніх умов щодо мирного плану.