Як воїн ЗСУ без ніг протягнув літак вагою 17 тонн — історія Романа Кашпура

В травні 2019 року Роман (ветеран АТО, доброволець) втратив ногу на фронті, але не просто не "зламався", а й завдяки своїм спортивним рекордам став прикладом витривалості для тисяч військових по всій країні.

З початком повномасштабного вторгнення Роман Кашпур знов став до лав ЗСУ і навіть протез не став для захисника перепоною. Це історія про справжній козацький дух, що зберігають у собі і сучасні українці.

Роман отримав поранення ще тоді, коли війна проти росії відбувалася у форматі операції об’єднаних сил – натрапив на протипіхотну міну поблизу позицій окупантів. "Це було 16 травня на день вишиванки.

Я це запам’ятав, бо потім мені казали, що я врятувався і немов у вишиванці народився", — згадує військовий. А далі була евакуація, госпіталь, ампутація. Та не було депресії і зневіри.

"На четвертий день після поранення нас в госпіталь в Харків прийшов підтримати Святослав Вакарчук і поранені бійці, які вже жили 2-3 роки з протезами.

І коли я побачив, як людина, точно з такою самою ампутацією як у мене пробіглася на протезі, я зрозумів, що я зможу так само, і зможу ще краще", — пояснює Роман. І військовий дійсно зміг настільки краще, як ніхто в країні.

Після реабілітації Кашпур два роки поспіль перемагає в "Іграх героїв" — міжнародні спортивні змагання ветеранів ЗСУ та армій дружніх країн. "Спортом я хотів мотивувати важкопоранених бійців.

Протез, власне кажучи, та ж сама кінцівка, з якою просто потрібно зріднитись, психологічно налаштуватись. Потрібно змиритися з тим, який ти є, прийняти себе реального і продовжувати жити. Ампутація не вирок, протез не обмеження.

Мене ж мотивував мій загиблий командир Олександр Колодяжний (відомий український розвідник – ред. ). Він після трьох поранень кожного разу повертався на фронт. Під час третього поранення йому кулею перебило ногу, і щоб скріпити дві кістки йому в ногу поставили пластину.

Але він спеціально не оформлював собі інвалідність, щоб мати змогу повернутись на фронт. Спочатку він ходив з паличкою, а потім розходився, бігав та ще й групи вперед сам водив. Він не вживав ніякого алкоголю, сигарет: тільки спорт і боротьба за Україну", — каже захисник.

Проте перемоги в змаганнях Роману виявилося замало. Військовий встановив рекорд України: протягнув 5,5 метрів на собі літак Ан-26, а ця "пташка", між іншим, важить 17 тонн. "Я і раніше цікавився таким спортом як стронгмен. Одного разу, проїжджаючи повз Чугуїв я побачив аеродром.

Подивився я на літаки, що стояли і сказав дружині, що я потягну літак. Так, на той момент то була фраза сказана немов між іншим, але потім це все стало реальністю", — розказує чоловік.

Для встановлення рекорду Роман з батьком зварив спеціальну драбину, та приступив до тренувань. "Розрахунки показали, що навантаження цілою ногою я зможу витримати, а от протез, хоч і якісний, але все ж таки може зламатись. На обидві кінцівки припадало 8 тонн.

По технічним характеристикам протеза я їх перевершив в 64 рази, але він витримав", — пояснює військовий. Велика війна застала Романа з родиною в Харкові. "Пам’ятаю, певно кожен кадр з того дня, — згадує захисник.

– Десь за тиждень-два до повномасштабного вторгнення в мене почались проблеми зі сном. Це не контузія давалася в знаки, а мов було якесь відчуття, що спати не треба. І в ніч з 23 на 24 лютого повторилася така ж історія: спати не міг і раптом почув вибухи.

Спочатку не зрозумів: як так швидко вони дістались з Донбасу до Харкова? Зібрав тривожні рюкзаки, вивіз родину в безпечне місце і повернувся". А повернувся Роман на фронт вже добровольцем.

"Наміру йти через військкомат і офіційну мобілізацію я не мав, адже розумів, що це буде довго: декілька днів, або ж тиждень. Тому я прийняв рішення йти добровольцем і йти одразу на передову, а там вже на місці все вирішити", — пояснює чоловік.

Як це, служити в армії, воювати, маючи штучну кінцівку? "Як не крути, а штучна кінцівка, це все ж таки один трьохсотий в групі. Але коли стріляє танк і будинки складаються як карткові будиночки, то потрібно бігати і бігати швидко. Так, с протезом є певні нюанси, але це можливо.

Коли в Харкові набиралася група, і потрібні були бойові хлопці, а людей було мало, то там вже ніхто не розбирався і командир не рахував мене якимось непридатним", — розповідає Кашпур. – Російська армія не велика, вона довга.

Вони довгими колонами заходять і вмирають, заходять і знов вмирають. А тактика в них одна єдина: тактика спаленої землі. Спочатку все зруйнувати, щоб не було за що чіплятись і обороняти, а тільки потім заходити в місто.

Та не все так гладко в них виходить, адже якщо їхня артилерія працює просто на знищення, то наша працює точково". Чоловік каже, що з формальної точки зору, він міг би і не йти на фронт, а то і взагалі покинути країну, адже необхідні документи для цього має.

"Та якщо поїхати з країни, то навіщо ж я тоді починав воювати добровольцем, навіщо втратив кінцівку, навіщо давав присягу? Щоб просто втекти або ж нічого не робити? Це не по совісті, це не по честі. Не можеш боротись безпосередньо на фронті – допомагай.

Зараз фронт це вся країна. Йде планомірне знищення нашої нації. Коли снаряди прилітають в будинки, лікарні, дитячі садочки, то це ніщо інше, як геноцид.

Тому захист свого рідного, своєї нації, своїх дітей – була одною з головних причин повернутись на фронт", — пояснює військовий. Кашпур запевняє, що отримати перемогу в цій війні українцям допоможе одна риса, якої, певно, в таких масштабах немає ні в одного народу на планеті.

"Міцний козацький дух дуже довго спав. Попередні роки війни мені здавалося, що за кордонами Донецької області всі вже давно забули, що в нас йде війна і якщо буде велике вторгнення, то мабуть нам буде не солодко.

Але трапилося 24 лютого, і стало зрозуміло, що українці між собою можуть і сваритись і бути різних політичних поглядів, релігійного сповідання, та коли ворог приходить на нашу землю, всі забувають про власні чвари, об’єднуються і в єдності наша сила.

Весь світ почув і побачив хто такі українці", — резюмує військовий. Крім того, чоловік не планує полишати і спорт. Рекорд з літаком, за словами Романа, був лише розігрівом: "Далі буде ще цікавіше", — інтригує військовий.