Коли закінчиться війна в Україні: є тільки два можливих способи, — Foreign Affairs

За словами журналістів, після повномасштабного вторгнення 2022 року планувальники стратегій США щодо війни в Україні, по суті, видавали бажане за дійсне. В основі американських розрахунків — уявлення про Путіна як про опортуніста, яке на перевірку виявилося хибним.

Через два з половиною роки після вторгнення РФ в Україну американська стратегія з завершення війни в Україні залишається незмінною: накласти достатньо санкцій, щоб президент Володимир Путін вирішив, що у нього немає іншого вибору, як тільки відмовитися від військових планів.

Вашингтон шукає баланс між допомогою Україні та санкціями щодо РФ, з одного боку, і зниженням ризиків ескалації з іншого. Але, попри всю раціональність такого підходу, в його основі хибне припущення, що Путін може передумати. Про це пише американський журнал Foreign Affairs.

У тому, щоб не дозволити Україні стати бастіоном, який би Захід використовував для погроз Росії, він бачить для себе стратегічну необхідність. Путін взяв на себе особисту відповідальність, щоб досягти цієї мети та, ймовірно, вважає, що це варте будь-яких втрат.

Єдиний можливий спосіб завершити війну на прийнятних для Києва і Заходу умовах — чекати, поки на чолі російської держави Путіна хтось змінить.

За такого підходу можна буде утримати лінію фронту в Україні, зберегти санкційний тиск і знизити рівень бойових зіткнень, доти, доки Путін залишатиметься в Кремлі. Тільки так Україна зможе розраховувати на довготривалий мир, вважає автор публікації Пітер Шредер.

Тепер у глави Кремля немає потенційних конкурентів на горизонті. Двох, які найближче підходили на цю роль, — опозиціонера Олексія Навального і бунтівника Євгена Пригожина — вже немає в живих.

А у Кремля залишається накопичений протягом десятиліть досвід формування внутрішньоросійських наративів, щоб зміцнити владу. Путін міг би зупинити війну в Україні, оголосити про перемогу і провести відповідну інформаційну кампанію для російської аудиторії.

Американські політики вважали, що за достатнього тиску він міг би вивести війська з України або ж сісти за стіл переговорів про припинення вогню.

В основі такого розрахунку лежить уявлення про Путіна як про опортуніста, який іде вперед і, коли помітить слабкості, використає їх у своїх інтересах, але, зіткнувшись із силою, — відступить.

Але він не опортуніст, щонайменше стосовно України, зазначає автор, хоча всі попередні міжнародні військові кампанії РФ мали обмежений характер.

Російські військові дії в Грузії 2008 року були спрямовані на те, щоб завадити втраті контролю над територією і не дозволити Грузії інтегруватися із Заходом. Коли Путін захоплював Крим у 2014 році, він турбувався про можливу втрату військово-морської бази.

Під час сирійської інтервенції у 2015 році він намагався не дозволити повалити союзника РФ Башара аль-Асада. У 2014 році після Іловайська російські війська могли пройти далі вздовж Азовського моря і створити сухопутний коридор із Кримом.

Але Путін замість цього віддав перевагу політичному рішенню. У Сирії було кілька тисяч російських військових, переважно ПКС РФ.

Коли 2019 року венесуельського авторитарного лідера Ніколаса Мадуро могли усунути від влади, Путін відправив кілька сотень солдатів, щоб допомогти йому утриматися при владі.

Для порівняння, під час війни в Україні вже загинуло понад 100 тисяч російських солдатів, вторгнення завдало немислимої шкоди російській економіці та міжнародному становищу країни.

На думку публіциста, під час повномасштабного вторгнення в Україну Путін діяв у незвичній для себе манері, адже зазвичай ретельно зважував ризики.

Рішення відправити значну частину своєї армії 2022 року в Україну, а потім мобілізувати ще військових, коли початковий наступ провалився, вказують на те, що він вважає цю війну надто важливою, щоб програти.

За словами Пітера Шредера, для Путіна ціна бездіяльності, ймовірно, була б вищою. Він не зміг би завадити появі союзної Заходу України, яка згодом послужила б трампліном для "кольорової революції" в самій РФ.

Пітер Шредер бачить два з можливих варіантів завершення війни: або Росія втратить можливості для її продовження, або Путіна при владі більше не буде. Перший — малоймовірний.

Російські збройні сили навряд чи розваляться, оскільки значна частина російських ресурсів, зокрема й людських, інвестуються у війну.

Щоб завдати військової поразки ЗС РФ в Україні, знадобиться значно збільшити виробництво боєприпасів, але лише 2025 року США почнуть розширювати виробництво снарядів.

Однак навіть цього не буде достатньо, щоб закрити потреби України в артилерійських снарядах, не кажучи вже про ППО. Україні потрібні солдати для ведення оборонної війни, західні країни погоджуються допомагати з навчанням, але кидати в бій власні сили все ж не готові.

Залишається тільки один шлях завершення війни: Путін іде з Кремля. Прискорити це — ідея приваблива, але непрактична. Вашингтону протягом десятиліть не вдавалося впливати на російську політику.

Якщо США спробують зараз, РФ може у відповідь посилити свої спроби внести хаос в американське суспільство. Вашингтону залишається тільки чекати і допомагати Україні утримувати лінію, запобігаючи подальшому російському просуванню.

Чинити економічний і дипломатичний тиск на Москву, і при цьому не сподіватися на значний ефект від санкцій. Нагадаємо, що Україна восени отримає від США далекобійні ракети, які можуть долетіти до Воронежа і Брянська.