Ізраїль під обстрілами дипломатії: чому світ не бачить загрозу терору

Почесний консул Держави Ізраїль Олег Вишняков зауважує: для багатьох держав це виглядає як "мирний крок", але для Ізраїлю подібні рішення — не про мир, а про легітимізацію загрози, що десятиліттями нависає над його громадянами.

Наступного тижня, 22 вересня, в Нью-Йорку знову говоритимуть про Палестину. В кулуарах ООН готують чергову резолюцію на підтримку "двох держав", а низка країн готується офіційно визнати Палестину.

Для багатьох держав це виглядає як "мирний крок", але для Ізраїлю подібні рішення — не про мир, а про легітимізацію загрози, що десятиліттями нависає над його громадянами.

Бо реальність ізраїльтян — це не дипломатичні промови, а щоденні сирени "Цева адом", коли родини ховаються в укриттях від ракетних атак із Гази. Це автобуси, що підриваються терористами. Це викрадення та вбивства.

І для тих, хто живе в умовах постійної небезпеки, слова про "дві держави поруч у мирі" звучать як утопія, яка не враховує досвіду життя під прицілом. Міжнародна спільнота вкотре вдає, що просте голосування в Генасамблеї ООН може наблизити мир.

Та для Ізраїлю ця формула давно втратила сенс. Адже що означає "палестинська держава" сьогодні? На Заході Йордану — території, де поширюється вплив радикальних угруповань. У Газі — ХАМАС, який не визнає права Ізраїлю на існування і прямо закликає до його знищення.

Кожен крок до державності Палестини в нинішніх умовах може означати лише одне: створення ще одного плацдарму для атак по ізраїльських містах. Коли ізраїльська армія завдає ударів по Газі, у світових новинах лунають слова "геноцид", "руйнування", "жертви серед мирних".

Але рідко хто запитує: чому Ізраїль змушений діяти? Сотні тонн зброї, що надходять у Газу контрабандними тунелями. Тисячі ракет, які запускаються в бік Ашкелона чи Тель-Авіва.

Використання мирного населення як "живого щита" — коли бойовики розміщують штаби у школах чи лікарнях. Це не картинки для репортажів, а щоденна реальність, яка не залишає Ізраїлю простору для "символічних жестів".

Коли Вашингтон накладає вето на резолюції про негайне припинення вогню, то для світу це виглядає як "блокування миру". Але для ізраїльтян це — єдиний спосіб мати гарантію, що їхня безпека не стане розмінною монетою у глобальній політиці.

Бо мирне співіснування можливе тільки тоді, коли сусід не тримає у руках автомат. Так, звучить жорстко: Ізраїль хоче "тотальної перемоги" над ХАМАСом. Бо половинчастих рішень уже було достатньо.

Кожне припинення вогню, кожна нова "угода" — це перепочинок для бойовиків, які знову накопичують зброю, щоб атакувати ще сильніше. Саме тому в Ізраїлі майбутнє бачать не у символічних резолюціях ООН, а в гарантіях безпеки.

У тому, що діти підуть до школи без страху, а батьки не бігтимуть щоночі в укриття. Світові легко писати красиві резолюції, адже за них не доведеться платити кров’ю. А от Ізраїль щоразу платить — життями своїх громадян.

І коли міжнародна спільнота говорить про "дві держави", Ізраїль нагадує: перш ніж будувати майбутнє, потрібно зупинити тих, хто знову й знову намагається відібрати у нього право на життя. Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції.