«Квиток в один кінець». Кого з РФ відправляють на війну і чому російські батьки воліють гроші замість сина — інтерв'ю з Романом Доброхотовим

Журналісти пишуть, що строковиків обманом чи примусом кидають у зону бойових дій, солдатам не забезпечують нормального харчування та медичної допомоги, контрактники спеціально порушують усі норми та правила статуту, щоб їх усунули від служби, а батьки не можуть отримати жодної інформації про своїх полонених чи вбитих дітей.

З тих же скарг російських громадян видання дізналося про мародерство та звірства російських солдатів в Україні. Відео дня Про подробиці розслідування та свої враження в інтерв'ю Радіо НВ розповів Роман Доброхотов, головний редактор видання The Insider.

— Які ваші найсильніші враження від прочитаного? — Багато чого з цього було очікувано, але воно справило враження, бо одна справа просто знати про те, що відбувається, а інша — читати про це у викладі родичів і самих солдатів. Були речі, які стали дещо несподіваними.

Наприклад, історія про герл-френд одного з солдатів, яка пише листа про те, що зник її коханий. Потім батькам надійшов лист про те, що він загинув, надіслали якусь закриту труну, поховали. А виявилося, що поховали взагалі незрозуміло кого і солдат, найімовірніше, у полоні.

[Дівчина] спробувала навести довідки, їй сказали: «Давайте офіційний запит від родичів». А батьки не захотіли цей запит оформляти, бо вони вже отримали похоронні гроші за нього, загалом, подальшою долею офіційно цікавитися не захотіли.

— Це жахлива історія, я таки на ній зупинюся. Здається, вибачте за такі подробиці, там просто ноги якісь прийшли, їх поховали. Герл-френд цього військового навіть побачила його на відео, зробила висновок, що таки він живий.

Можливо, ви знаєте, є така гаряча лінія Вернись живым из Украины. Ще від початку широкомасштабної агресії росіяни могли просто зателефонувати на цю лінію та з’ясувати щось із приводу своїх родичів, якщо такі дані були.

Як ви гадаєте, скільки людей погодилося приїхати? Рівно нуль людей. Жодна людина не захотіла приїжджати ні забирати тіло свого близького, ні просто самого родича, який був у полоні.

— Так, у якихось випадках це можна списати на те, що люди бояться їхати до країни, з якою йде війна. Але в такому випадку не треба було звертатися до самих українців. Потрібно було звертатися до військової прокуратури, тут боятися не було чого.

Я так зрозумів, що вони вирішили: якщо він полонений, повернуть — так повернуть, а гроші в будь-якому разі вже отримали, а зараз ще гроші відберуть — не хочеться зв’язуватися. Приблизно така логіка. І це важливо розуміти.

Багато хто зараз говорить: а що буде, коли кількість загиблих і поранених зросте до великої? Чи буде обурення? За такими сім'ями видно, що це точно не ті, хто піде протестувати і обурюватися, якщо вони готові віддати перевагу кільком сотням тисяч рублів замість рідного сина.

Я думаю, що від цих людей чекати на якийсь протест не варто. Ще було багато яскравих історій, пов’язаних з тим, що не лише контрактників, а й строковиків примушували до участі у війні і обманним способом, і силою. Це теж, на мою думку, показово.