Вікно можливостей для Трампа — 1,5 тижні. Чому Путіну не потрібне перемир'я після 9 травня

Путіну потрібен спокій на 9 травня, а ось після — ситуація зміниться аж до вересня, він може терпіти і ризики ескалації злітають. Лавров. Рубіо. Тиск великий, хороших новин недостатньо, зрозуміла бурхлива реакція співгромадян на будь-який позитивний сигнал.

Особливо — від Трампа. Який завтра може написати протилежне. Треба робити якісь зарубки, щоб зовсім не заколисало. Бо надія — річ двосічна. Вона рятує, але може позбавити імунітету.

Як на мене, вісь світової політики зараз проходить через пошук відповіді на запитання: наш гегемонушка — він так бачить світ чи він недієздатний? Якщо він трохи екстравагантний у своїх цілях і практиках їхнього досягнення — це справа життєва. Із цим можна працювати.

А ось якщо вона чудить, ставить цілі, тужиться, але не може їх досягти — це зовсім інше. До підозр у недієздатності підбурюють заяви, що США готові вийти з процесу досягнення миру.

Бо на столі залишилися дві опції: підштовхнути Путіна до розумних домовленостей або виходити з переговорів. Оскільки Україна досить тверезо і конструктивно позначила межі політичних компромісів.

Без військових результатів (яких у Путіна немає) пояснити погіршення позицій України не можна, це буде явна несправедливість і потурання агресору.

Щоб оперативно допомогти Путіну в досягненні відповідних військових результатів, США мають щонайменше погодитися з масовими вбивствами українських дітей у тилу (чого Трамп не хоче) і ввести проти України ембарго.

Тобто, не просто зупинити своє, а заблокувати постачання всього військового і всіх вантажів подвійного призначення (чого вимагає Путін для "припинення вогню").

Існує низка конспірологічних теорій, що пояснюють, навіщо Путін потрібен Трампу (торпедування глобалістів у НАТО і ЄС, Гренландія, клінч із Китаєм, особиста нажива тощо), чому Трамп уникає давно назрілого "миру через силу", до якого треба примусити Москву.

Однак усі ці теорії не можуть ігнорувати факт: підозра гегемона в недієздатності обнуляє всі глобальні задуми. Коли виникають сумніви, миттєво запускається процес мільярда зовнішніх порізів і внутрішніх кровотеч. Технічно неможливо спроєктувати силу скрізь.

Неможливо пальцями передавити всіх хвороботворних мікробів. Потрібен інший підхід, що вимагає не тільки матеріальних ресурсів, а й ЧАСУ. Це праця поколінь. Путін уже явно показав, що зовсім не проти виставити Трампа недієздатним.

Поки що без прямого конфлікту, але вектор цей. Вашингтон дає приводи для шпильок, потрапляючи в безглузді ситуації. Місцями це перетворюється на якийсь водевіль.

Водночас у руках ексцентричного дідуся залишаються сотні військових баз по світу, найбільше космічне угруповання, епічний морський і повітряний флот, а також безліч інших корисних девайсів (в економіці, технологіях, політиці тощо).

І всередині, і за межами США підвішене питання — якщо дідусь вирішить, він-таки зможе застосувати цю махину? Махіна його послухає? Може він когось обернути нехай не на ядерний, але хоч на якийсь попіл? Небезпека становища в тому, що утворюється воронка, яка втягує будь-який негатив з інтерпретацією "це тому, що США не впоралися".

Вибухнув порт в Ірані — тому що Ізраїль впорався, а США — ні. Сплеснулися Індія з Пакистаном — тому що Вашингтон ніхто в гріш не ставить. Хоча це може бути взагалі ніяк не пов'язано.

Написав Трамп Путіну, "Володимире, СТОП!", а той продовжує вбивати цивільних, як ні в чому не бувало. І т. д. Моя гіпотеза в тому, що до 9 травня зберігається можливість як мінімум короткострокової деескалації, повного або часткового (секторального) припинення вогню.

У Трампа є необхідність і поки є сили це забезпечити. Путіну потрібен спокій на 9 травня, і немає бар'єрів проявити гнучкість (ракети все одно збирати три тижні, у Курську "перемога"). Тобто, можливо щось, обставлене як явний дипломатичний прогрес.

А ось після 9 травня для Путіна ситуація зміниться аж до вересня (другий етап святкування — на Сході). Він може терпіти. Ризики ескалації злітають. Якщо в це вікно можливостей не встигнуть, далі Америці не тільки в Україні буде складніше. . .