У центрі України утворилася дірка. Чому світ сприймає нашу війну так, ніби це стихійне лихо

Я тут подумала: знищення Каховської ГЕС і подальша людська та екологічна катастрофа — чудова модель того, як Захід ставиться до нашої війни в цілому. Як до стихійного лиха.

В першому світі є багато приємних, зручних і культурно вкорінених механізмів реакції на стихійні лиха, що відбулись "десь". Перше — жалість і співчуття до жертв — класичні християнські почуття.

Друге — посильна допомога, яка в 20 сторіччі завдяки механізмів міжнародних фондів перетворилась не лише на отримання моральних девідендів, але й цілком конкретних матеріальних прибутків.

Якщо йдеться не про звичайних людей, а про бізнеси і корпорації, допомагати — вигідно. Звичайні ж люди просто покращують собі карму. Нічого з цих дій не передбачає відповідь на питання: хто це зробив і як завадити цьому наперед.

Бо ці питання потребуть геть інших паттернів мислення і дій, які не мають традиції в західній культурі і можуть завадити бізнесу. Багато європейців ставляться до нападу Росії на Україну як до стихійного лиха, від якого гинуть і страждають люди в обох країнах.

Вони надають нам захисну зброю, як надавали би ковдри під час землетрусу. Ковдра не замінить тобі твій зруйнований будинок і не припинить землетрус, але вона принаймні дозволить тобі не змерзнути на смерть цієї ночі.

Що ж треба, щоб перетворитися з того, кому допомагають, бо його спіткало незрозуміле лихо без причини, на союзника — того, з ким є спільні цілі? Я не знаю.

Може, треба бути зрозумілим, або сильним — або банально запропонувати щось цінне? Знаю тільки, що європейські уряди дивляться на нас так, ніби в нас не війна зі зрозумілою і всім відомою країною, в якої є назва і громадяни якої цю війну підтримують, а так, нібіто в центрі України утворилась діра і в неї витікає вся дніпровська вода — це і абсолютно жахливо, але ж зробити нічого не можна, це не зупинити, діру не закрити ніяк.