Самознищення по-українськи. Як безглузді накази ставлять ЗСУ на межу катастрофи
Сучасна війна набула форми хаосу, в якому виживання на передовій дедалі частіше залежить не від грамотного планування чи ресурсів, а від випадковості.
Поранення, після яких боєць більше не зможе повернутися до виконання бойових завдань, інколи стають єдиним шансом залишитися живим. Це не вигадка і не перебільшення — це реальність, з якою ми стикаємося щодня.
Командування переходить межі розумного: артилеристів кидають у штурми, бо "немає снарядів". Тож медиків скоро відправлять в окопи, бо "немає піхоти", яку треба рятувати? Це не тактика — це самознищення.
І це відбувається під прикриттям гучних слів про "героїзм" і "необхідність". Накази на кшталт "відновити втрачені позиції" звучать просто й ефектно, особливо з тилових штабів.
Але ті, хто дає ці накази, не знають, що таке тримати кругову оборону, благати про вогонь на заборону чи відчайдушно чекати евакуації, якої не буде. Це не стратегія і не військове мистецтво. Це жорстоке ігнорування реалій фронту. Ми втрачаємо людей. Щодня.
Безглуздо й безрезультатно. І замість того, щоб чесно зізнатися у провалах і шукати нові підходи, нас годують ілюзіями про контроль ситуації. Ключові проблеми: Це не "героїзм", це систематичне знищення власного війська. Реальність не змінюється від мовчання.
Ми маємо припинити ховатися за гаслами й почати визнавати помилки. Інакше ми втратимо все — не лише позиції, а й саму армію. Фотографія: м. Гірник, Донецька область. Вереснь 2024. Стабпункт медслужби "Ульф". Нині — окуповано.