Ні армії, ні царя, ні совісті. Як сталося, що Росія втратила все, чим можна було пишатися

Поступово в Росії сформувалося особливе суспільство, яке навіть не помічає численну ганьбу, що падає на нього. Про це — текст журналіста Олега Єльцова, написаний за слідами чергової ганьби… Як вони переживуть цю ганьбу — шукаю відповідь понад рік.

Вони зганьбилися, ледве зайшовши на нашу територію.

Тоді як CNN демонструвало їхні безкінечні військові колони, що сунулися по нашій землі, а кадирівці постили відосики, народ закидував їхні БМП коктейлями Молотова, гасив із "джавелінів" і "стугн", тягнув тракторами вкрадену, віджату, відбиту військову техніку.

Всі їхні плани рухнули в перші ж дні, це було очевидно. Їхня п’ята колона під орудою Медведчука тупо крала гроші, їхня розвідка виявилась лайном, їхнє військо — це збіговисько садистів і мародерів. Українці натомість показали, що є козаками, а не свинопасами.

Потім вони відійшли від Києва, зганьбившись уперше. Весь світ побачив Бучу й Ірпінь. І оті, що "поза політикою", з-за поребрика побачили теж. Але вони не здригнулися, сором не примусив їх позбутися отого кодла, яке від імені Росії несе цю ганьбу на увесь світ.

Їм не соромно — це найстрашніше. Наче одягають ті самі джинси, їдять таку саму ковбасу, дивляться ті самі фільми й навіть кохаються. Але їм не соромно. Із перших днів знав, що ми переможемо, що в них немає жодного шансу. Сьогодні це абсолютно очевидно.

Те, що відбулося в небі Києва, — це ганьба, варта десятка крейсерів "Москва". Нас атакували цілою зграєю аналагофнєтних ракет. Збиті всі. Навіть посол США в Україні не втрималась від висловлення свого захоплення.

Може, рашисти не повірили минулого разу, коли ми продемонстрували першу збиту ракету? Оте нещастя в Кремлі, напевно, дійсно вірило, що їхній "Кінжал" аналагафнєтний і армія непереможна — йому так доповідали.

І сьогодні вони й увесь світ переконалися: лайно не лише їхня розвідка, армія, пропаганда, але й їхня найсучасніша техніка. Під кількома пострілами "Петріотів" рухнула остання цеглина величності Росії.

Донедавна залишався ще один міф — про непохитність авторитету влади, царя, армії. Але армії немає. Є мікс "регулярів" і понад сорока ПВК.

Убивць і ґвалтівників за якимись таємними правилами випускають із в’язниць, одягають в однострої "країни-переможниці"… І ось вже по всіх інтернетах зухвалий зечара криє матом генералів, міністра оборони і, страшно сказати, самого Недосяжного! І я знову запитую: як вони переживуть цю ганьбу? Сидіти, наче в чумному бараку, спостерігати, як залізна завіса неминуче опускається й водночас продовжувати гордитися?.

. Здавалося б: жодна нація, жодна держава не переживала такої всесвітньої моральної наруги. Але ж вони переживали: і Кримську, і Російсько-японську поразки, і спалення Москви Наполеоном. Чи переживуть цього разу? Та вони геть не хвилюються — їм не соромно.