Відступаємо чи відходимо? Що ж насправді роблять ЗСУ на лінії бойового зіткнення
Це абсолютно різні дії, згадка яких створює абсолютно різні враження… Мені поставили запитання, пояснення якого я, сподіваюся, дійшло не просто до адресата, а й до багатьох інших, хто зараз розносить наратив, а саме: "Ми відступаємо, відступаємо, відступаємо…".
Хочу трохи конкретизувати, хоча, з погляду військової науки, ця конкретика у багатьох військових до мозку кісток може викликати певний дисонанс, насамперед у тих, хто вихований за підручниками радянського часу і хто повністю ігнорував та продовжує ігнорувати військову науку західного зразка.
Але все ж таки… Згідно з фундаментальною працею для багатьох пострадянських офіцерів, "Радянської військової енциклопедії", під редакцією маршала СРСР Огаркова Миколи Васильовича: "Відступ є вимушеним або навмисним залишенням військами та силами займаних оборонних рубежів, а також їхній відхід на нові рубежі, у глибині своєї чи ворожої території".
Нещодавно ми з вами розглядали такий термін, як "обвал фронту". Я пояснював, що "обвал фронту" — це прорив сил противника в максимально стислий термін (2-3 тижні, наприклад) лінії оборони довжиною мінімум 20 км на глибину мінімум 30 км.
Чому саме це вважається "обвалом фронту"? Тому що глибина в 30 км — це фактичний вихід на третю лінію оборони — тилову, не призначену до стримування противника, а фронт щонайменше у 20 км дозволяє сформувати на цю глибину стійкі фланги.
І ось тут найцікавіше, адже саме за таких умов і відбувається відступ військ. Коли доводиться відходити саме вглиб території, зайнятої ворожою чи своєю, але важливе, що саме углиб, на оперативно-тактичному рівні. А ми спостерігаємо те, що має певну назву — тактичний відхід.
Вимушений, під тиском противника, відхід від однієї позиції, до вигіднішої іншої — третьої, четвертої тощо. Тобто, на заздалегідь підготовлені позиції, які завжди є позаду, а не тотальна втеча вглиб тилової зони на 30-40 км і більше в стислі терміни.
Причому цей процес відбувається послідовно. Тоді як на ЛБЗ залишаються позиції, у тиловій зоні формуються нові та для підрозділів завжди підготовлені рубежі, на які вони можуть відійти й утримувати.
Можливо, для когось це непринципово, що відступ, що тактичний відхід, але особисто мені вухо ріже щоразу, коли деякі наші журналісти, які маюсь себе за великих воєнних кореспондентів, на третій рік війни продовжують застосовувати у своїй термінології криві та маніпулятивні терміни, що створюють зовсім неналежне уявлення про те, що відбувається на ЛБЗ.
Тим більше, коли це вливається у вуха ще більш необізнаних мас, які й без того відчувають чималий стрес від регулярних нічних нальотів та інших негативних впливів на психічне здоров’я, якого й так у нас із вами залишилося не так багато.