Вистояти і пережити Путіна. Чому для перемоги над РФ важливо зберегти тил

Він упевнений: що легше дихатиметься в тилу, що ефективніше використовуватимуться необхідні елементи мобілізації — то більше в нас шансів вижити в цій війні. Зараз у мене полетять тухлі яйця і гнилі помідори.

А дехто будуватиме інсинуації на тему мови, якою написаний пост (і полетить у бан). (Поважаю українську мову, але писати буду рідною, причини пояснював неодноразово).

За всієї глибокої поваги до "мобілізованої" частини нашого народу та її ролі в порятунку України від агресора, дуже просив би її представників зняти рожеві окуляри та перестати міряти всіх по собі.

Довго не хотів це писати, але зараз заклики все терміново мобілізувати набувають уже характеру екзистенціальної загрози і де-факто працюють на ворога. Це був анонс, а тепер — довге пояснення для тих, хто не розучився розуміти аргументи.

Є щонайменше три факти, які не всі хочуть визнавати. 1. "Чоловік = воїн" — це атрибут традиційного суспільства і традиціоналістської свідомості.

У сучасному постіндустріальному суспільстві більшість не почуваються воїнами від слова "взагалі" і з жахом думають про армійську дисципліну навіть у мирний час.

Тому, за винятком дуже специфічного Ізраїлю, сформованого самовідбором тих, хто їхав воювати, ніде в розвинених країнах немає більшості, готової йти до війська і здатної бути хорошими солдатами. При цьому всюди і завжди є меншість, готова до цього.

У мирний час це дає змогу кожному знайти своє місце в житті, а от у ситуації екзистенціальної війни, нав'язаної агресором, та ще й під кінець третього року, стає проблемою, бо "військова" меншість ризикує життям і гине, а це несправедливо, не кажучи вже про те, що вона виснажується.

Але від цього більшість не робиться більш придатною для військової справи. 2. У війні на виснаження, яку нам нав'язала РФія, програє той, у кого розвалюється тил. Перша Світова тому найкращий приклад.

Сучасні приклади — В'єтнам, Афганістан (як проти "совка", так і проти Штатів), війна Португалії за свої колонії, Алжир тощо. А тил розвалюється, коли закінчується терпіння народу. Воно, на жаль, небезмежне, і це, насправді — найрідкісніший і найважливіший ресурс, який тільки є.

Що вищий градус мобілізації — то швидше воно виснажиться. Чудес не буває.

Згадайте ковід: ідіоти на кшталт Ляшка (міністра) спочатку намагалися навпаки, нагнати страху — заборонити парки, штрафувати за появу без маски на вулиці, а в деяких країнах — ще й комендантську годину здуру запроваджували. . .

Зрештою, принаймні в Україні, на карантинні обмеження всі просто забили, до того ж на правильні — теж, бо терпіння закінчилося. І жертв виявилося значно більше, ніж їх могло б бути, якби цей ресурс розтягнули на довше. Путлер не дарма так уникає мобілізації в РФії. . . 3.

Україна сама не може перемогти РФію, як би вона не мобілізовувалася: весь наш ВВП (без грантів) приблизно дорівнює загальним (з урахуванням прихованих) військовим витратам ворога.

Ба більше, після провалу наступу 2023 року вже очевидно, що суто на полі бою завдати поразки і відвоювати наші землі — нереально.

Єдине, що може принести перемогу, — це крах путлерівського режиму, якого реально можна домогтися в союзі з партнерами, якщо (коли) вони усвідомлять таку мету (тут не буду зупинятися на питанні "як"). Але для цього потрібно не розвалитися раніше.

Із цих трьох фактів випливає дуже проста і безжальна, але контрінтуїтивна логіка, що суперечить інстинкту: Для того, щоб Україна вистояла і пережила путлерівський режим, потрібно якнайменше "напружувати" тил, хоча це і суперечить інстинкту "справедливості".

"Справедливість" взагалі дуже часто деструктивна, і тут теж. Що легше дихатиметься в тилу, що ефективніше використовуватимуться необхідні й неминучі елементи мобілізації, то більше в нас шансів вижити в цій війні.

Інстинкти та емоції, як це часто буває, згубні — і ворог їх успішно використовує для "рефлексивного управління", зокрема, розгойдування внутрішньої стабільності.

Наприклад, це стосується "економічного бронювання", максимально ефективного використання людського капіталу тих, хто все ж таки підпадає під мобілізацію, призову не з вулиць, а за списками тих, хто в лютому 2022-го добровільно прийшов до ТЦК і був відкинутий тощо.

Це ж стосується мінімально травматичного для суспільства підвищення податків (якщо воно таке вже необхідне), максимально ефективного їх використання тощо.

Не кажучи вже про порядки в армії, які повинні мінімально, наскільки можливо, "напружувати" військовослужбовців, зокрема, поважати їхню людську гідність, а також виключити "м'ясні штурми" та інші ексцеси — аж до публічних судових процесів над "совковими" командирами.

Утім, не буду про армію, не будучи в ній (за віком і здоров'ям). При цьому кожен, звісно, повинен, у міру сил і можливостей, всіляко працювати на Перемогу. До речі, найефективніше, для тих, хто може — на Західному фронті.