Путін воюватиме стільки, скільки буде потрібно. Чому Заходу потрібна зміна режиму в Росії

Єдиний позитивний сценарій, який має Захід, — зламати негативний тренд, посилити підтримання України і санкції з тим, щоб створити умови для повної перемоги, пише економіст Володимир Дубровський. Це підштовхне Росію до зміни режиму і курсу.

Те, що, як мені здається, потрібно доносити до західних еліт… Дуже зрозуміле їхнє бажання поменше ризикувати і поменше змінювати. І взагалі, краще було б зробити rewind — була колись така кнопка на магнітофонах — і повернутися в 23. 02. 2022.

Ну, або, щоб Україна якось перемогла, але без зміни режиму в РФ — так, щоб Путлер ослаб, але залишився при владі. Але це все утопія, що походить із нерозуміння суті путлерівського режиму. 1. Путлер не закінчить війну без перемоги.

Водночас багато хто на Заході каже — "а, з його пропагандою, він своєму населенню зможе продати за перемогу що завгодно". По-перше, не що завгодно: втрату Криму, наприклад, не продасть. І вступ України до НАТО теж.

Але, головне, що думка населення цікавить його в тридесяту чергу: головне — залишитися "непереможним" в очах еліт. А вони розумніші, і пам'ятають більше, і бачать далі. Тому п…ло має або принизити Захід, знищити Україну, або воювати стільки, скільки буде потрібно для цього.

Тобто прийнятного для України і Заходу миру при ньому не буде. Це несумісні речі. 2. Час — не на нашому боці. Виборці в країнах антипутлерівської коаліції втомлюються від війни, підтримання знижується. Сили України виснажуються.

Запаси зброї теж — а виробництво нової не встигає. Всерйоз і надовго розганяти військову промисловість Заходу — дороге заняття, і потім, якщо все закінчиться добре, ці потужності виявляться зайвими. Та й виборець не в захваті від зайвих військових витрат.

Водночас у ворога цей процес йде набагато легше — у Росії історично була мобілізаційна економіка. Населення призвичаїлося, особливо буйні виїхали, інші готові терпіти поневіряння в ім'я величі. Якщо так буде і далі, то РФ стане другим Іраном, вірним союзником Китаю.

Якщо щось піде не так, то що далі, то страшнішим буде вибух, то глибшим розпад, і то більше ризиків. 3. Заходу час усвідомити, що the shit has happened, і фарш назад у м'ясорубку не провертається.

Гарного і безризикового сценарію попереду просто немає, від слова "взагалі", і не варто тішити себе ілюзіями — це wishful thinking (мені здається, західні люди повинні сприймати подібні аргументи, у них культ "дорослості" і тверезості).

Реально є три сценарії: а) Здатися на милість переможця: зрадити Україну, дати змогу Путлеру "зберегти обличчя" (жодного компромісу він не прийме, це не в його інтересах. Компроміс для російської культури — ознака слабкості).

Ціна: суто економічна — +4% від ВВП на військові витрати, щонайменше -3% ВВП від розпаду світової торгівлі на два блоки (оцінка МВФ — не враховує уповільнення темпів зростання).

Ціна політична — втрата провідної ролі Заходу, розвал світового порядку, заснованого на правилах, численні локальні війни, зокрема захоплення Тайваню. І жодних шансів зробити Путлера союзником проти Китаю (ще одна помилка). б) Зберігати статус-кво, наскільки вийде.

Це на кшталт 1 світової війни (оборонні технології сильніші за наступальні, як і тоді). Програє той, у кого менш стабільна політична система. У 1 світовій виграли, у підсумку, демократії — а всі авторитарні імперії програли, незалежно від того, на чиєму вони були боці.

Але як програли? З громадянськими війнами, повним розвалом усього і подальшим встановленням гіперагресивних тоталітарних режимів. І це закономірно. Крім того, подивіться на процеси, які відбуваються у РФ. Промисловість мілітаризується.

Силовики посилюються (начебто, вже більше нікуди — а все ж таки… Особливо посилюється клан чекістів). Залишки свобод знищуються. Гедоністична еліта замінюється ідеологічною. Риторика стає все більш запеклою, з підтримкою ХАМАСу, зближенням з Іраном і КНДР.

Тобто, все йде або до іранізації, або до "великого вибуху" під час спроби перекрутити гайки. Плюс, у цьому випадку ситуація відрізняється тим, що у фокусі — Україна, яка в ланцюзі демократій — слабка ланка, оскільки демократія патрональна, тобто нестійка.

І внутрішньополітична ситуація дуже непроста, одна тільки порошенківська секта чого варта… Водночас демократії в країнах-союзниках сильно зазнали ерозії з боку ліваків і ультраправих. Постмодерн зробив свою чорну справу.

Так що абсолютно не виключений і варіант (а) на виході, тільки ще й після величезних витрат на війну. в) Зламати негативний тренд: посилити підтримання України і санкції з тим, щоб створити умови для повної перемоги.

Можна не називати це "зміною режиму", щоб не дражнити гусей, а сказати так: "Ми створюємо всі умови для того, щоб РФ повернулася в правове поле і була покарана за порушення міжнародного порядку у формі неспровокованої агресії. Водночас не втручаємося у внутрішні справи".

Це, приблизно, як посилення бюджетних обмежень урядом Ющенка за результатами кризи 1998 р. офіційно не ставило своїм завданням вимести "червоних директорів" поганою мітлою — воно просто створило умови, за яких ці паразити не могли більше смоктати кров з економіки.

А оскільки вони, як правило, не могли самі змінити свій modus operandi настільки, щоб стати підприємцями або, хоча б, ринковими менеджерами, то їхні місця зайняли або незалежні підприємці, або призначені олігархами менеджери.

Власне, створена в такий спосіб система умов мала б штовхати Росію до лібералізації (Джон Гербст слушно зауважив, що досі після програних війн Росія зазвичай отримувала період лібералізації).

Але, якщо навіть ні, то чим швидше відбудеться зміна влади, тим менше шансів на те, що вона закінчиться катастрофою. І є навіть шанс на позитивний сценарій, за якого світ вийде з цієї катавасії кращим, ніж він був на 23. 02. 2022, — але тільки в цьому варіанті.