By Victor Duda
Ефективність навчання у ліцеї підтверджена відгуками батьків і результатами та успіхами дітей. Про те, як усе починалося, на чому тримається і як працюється у непростий воєнний час розмовляємо з директоркою ліцею Educator Владиславою Бандурко.
У який момент ви вирішили, що хочете розвивати освітній бізнес? Що цьому передувало? Так склалося, що не я обрала школу, а школа обрала мене. Про вчителів я мала стереотипне уявлення, що от ти один раз вивчив, створив конспект — і все життя викладаєш одне й те саме.
Я вірила у те, що я талановита, непосидюча, тому школа мені не підходить. Мама тоді сказала: "Якщо ти така амбітна, то може, ти будеш директоркою в школі?". Минуло 12 років – і ось я директорка.
Спочатку я працювала у позашкільній освіті, але сприймала роботу лише як можливість взаємодіяти з дітьми, не більше. Але коли з початком війни у 2014-му я з Донецька переїхала у Київ й почала займатися репетиторством, зрозуміла, що дуже сумувала за викладанням.
Тому я подалася на грант Програми розвитку ООН на відкриття репетиторського центру. До нас приходили учні, які казали: "Так нечесно, ходити в школу і потім знову приходити вчитися!".
Так виникла ідея створити школу, де дітям не довелося б обирати між розвитком особистості і якісним навчанням. Я іноді жартую, що це школа, у якій не потрібно обирати — ти хочеш бути розумним чи красивим? Зараз ліцею Educator п’ять років.
За цей час з невеличкої школи на 12 дітей ми перетворилися на школу з 500 учнів, маємо філії на лівому і правому берегах Києва.
І мені дуже подобається, що діти встигають не лише вчитися, а й жити, формувати соціальні контакти, брати участь у міжнародних олімпіадах, реалізовувати себе як особистості. Наші випускники уже працюють і мають хороші контракти в тому числі в міжнародних організаціях.
І ми дуже пишаємося, що вони затребувані на ринку праці. Ви були відзначені організаторами GLOBAL TEACHER PRIZE 2020 — світової щорічної премії вчителів, які зробили видатний внесок у професію.
Якими професійними перемогами сьогодні пишаєтеся? Найбільшими своїми професійними перемогами завжди вважала результати дітей.
Можна пройти чимало курсів, отримати додаткових освіт, перемогти у величезній кількості конкурсів, але це не матиме нічого спільного з тим, якими виростають діти, чи вони люблять вчитися, чи стали вони сильніші за той час, поки з тобою взаємодіяли.
GLOBAL TEACHER PRIZE – не лише про знання предмету, він про те, наскільки вчитель формує дітям широту світогляду. Аби перемогти, треба бути вчителем, який залучає дітей до міжнародної співпраці, позашкільних активностей.
Ця перемога сталася у той фінальний рік, коли мені потрібно було перейти з викладання до управлінської діяльності. Я подалася на премію, щоб підсумувати результат своєї вчительської кар’єри і потрапила в ТОП-50.
Які менеджерські рішення потрібно було ухвалити із початком повномасштабної війни, аби забезпечити якісне і, наскільки можливо, – безпечне навчання? Дуже важливо, наскільки сильна у тебе команда. Як управлінець і власниця бізнесу я обираю інвестувати в людей, а не в стіни.
Тож ми дуже багато вкладаємо в людей, які працюють у школі. Коли почалося повномасштабне вторгнення, того ж дня ми проводили уроки.
О 6-ій ранку ми написали всім родинам, що просимо лишатися удома аби вирішувати питання безпеки, евакуюватися, але при цьому чекаємо дітей на онлайн-уроках. Першого тижня ми обладнали у школах укриття, тож родини, які не виїхали з Києва, могли туди прийти.
У частини дітей там проходили уроки. Нещодавно одна мама прислала фотографію, на якій її донька на третій день повномасштабного вторгнення робить географію. Вона написала: "Можливо, це були одні із тих речей, які тримали".
Щоб допомагати дітям напрацьовувати стійкість, дуже важливо самим бути стійкими. Було багато викликів, але ми виходили за розкладом, діти завжди мали підтримку і доступ до психологічної служби. Жодного дня ми не спинили навчання через війну.
Через місяць наш колега поїхав до Ужгорода і побачив величезну кількість дітей в шелтерах, які не підуть до школи. Тоді ми започаткували соціальні проєкти. Ми створили хаб, куди діти могли приходити і вчитися. За рік надали безкоштовну підтримку 1500 дітям.
Зараз у нас реалізовано більш як 20 проєктів для дітей, підлітків та вчителів. Із початком повномасштабної війни ми запропонували вивезти дітей до Румунії, де зробили шкільний кампус.
Взимку 2023 роки коли був перший блекаут ми стали школою, яка дає надію – бо коли на районі узагалі немає світла, у нас є генератор, електрика, тепло, а діти продовжують вчитися і смачно їсти.
Якщо підсумувати, я виділила б такі речі: найперше — інвестувати в людей, команду; друге – вміти швидко адаптуватися до змін. Третє – сприяння і людяність, аби діти отримували достатньо підтримки і віри, щоби рухатися далі.
А ще ми дуже гнучкі – наприклад, штучний інтелект ще не був доступний в Україні, а ми вже мали матеріали і вчилися з ним працювати. Яку частину вашого часу займає управлінська робота? У нас доволі незвична школа як для України.
Напрямки, які ми починали впроваджувати: проєктне навчання, персоналізоване навчання і підготовка дітей до вступу — мають багато інновацій. Але є дуже сильний результат — за два роки до вступу 75% дітей роблять свідомий вибір, куди хочуть рухатися далі, яку професію обрати.
Усі ці напрямки доводилося перебудовувати самостійно. Коли я зібрала класну команду, то все вийшло. Вчителі – це люди, які знаходяться в авангарді змін. Ідейно і ментально вони мають жити кращим зразком майбутнього, складати основу школи.
І тоді вийде створити таку спільноту, де діти зможуть вирости і бути готовими до майбутнього. Зараз вчителям треба докладати дуже багато зусиль, щоб розумітися в усьому: технологіях, трендах. Щоб залишатися цікавим для дітей, ти маєш розуміти навіть сленг.
15% колег, які з нами працюють – експерти національного рівня. Це переможці національних вчительських премій, автори підручників, експерти, долучені до розробки навчальних програм – високого рівня професіонали.
Загалом в управлінській команді 10 дорослих, кожен з яких відповідає за свій напрямок. Дуже багато процесів я пройшла "власними ногами" – щоб зрозуміти процес і результати, які хочу отримати, а потім віддати це людині, котра зможе втілювати це якісно.
Усі управлінці ліцею Educator – це люди, які виросли у цій команді, тут відкривали свої таланти. Коли в дорослої команди школи є прагнення розвиватися, можливості, щоб це робити, то вони слугують рольовими моделями для дітей і допомагають їм теж постійно рухатися.
Секрет мотивації — мати мотивоване середовище. Зараз на управління школою я витрачаю 40% свого часу. Повномасштабне вторгнення співпало з декретом – я була на 5-му місяці вагітності. Зараз я хочу присвячувати час доньці Лері, бо розумію, що вона швидко виросте.
У школі вдалося побудувати дуже сильну прогресивну команду і це моя величезна опора. Ви одразу розумієте, що це ваша людина і не робите помилок? Уся робота побудована на помилках і їхній рефлексії.
Я відмінниця, у мене є золота медаль, "червоний" диплом, але за допомогою життєвого досвіду і власної психотерапії я зрозуміла, що перфекціонізм і гіперконтроль можуть привести лише до психічних розладів. Тому я пройшла свій шлях побудови довіри до світу і людей.
У декого я вірю навіть більше, аніж вони самі. Ми виростили 15 менеджерів середньої ланки, декотрі з колег створюють власні проєкти. І я розумію, що не маючи мого прикладу і не працюючи в команді, вони б не повірили, що на це взагалі здатні.
Ми за те, щоб діти теж робили помилки і потім рефлексували. Це довше, але призводить до того, що людина зрештою розуміє, як жити це життя, стає стійкою. В турбулентному світі це важливо. Усі, хто до нас переводиться із державних шкіл, перший семестр зазвичай провалюють.
У нас є компонент контрольованого падіння. Це важливо для становлення самостійності. Тому помилки це невід’ємна частина життя. Але коли ти ідеш шляхом, яким маєш іти – всесвіт тобі дуже сприяє, приводить хороших людей і дає можливості.
Як вдається утримувати баланс "бізнес-сім’я"? Коли я народила доньку і зіштовхнулася із післяпологовою депресією, то не одразу її ідентифікувала.
Я думала, може, це лінь або екзистенційна криза, я більше не люблю школу і треба шукати нову сферу? Я вирушила на пошуки нової сфери і виявилося, що жодна не є такою цікавою, як школа.
І в жоден інший напрямок я не готова вкладати стільки любові, скільки вкладаю в ліцей Educator і його команду. Із народженням дитини ти маєш стати ефективнішою. І я дуже боялася, що не буду тією мамою, яка весь свій час присвячує дитині.
Але якийсь час також були думки, що якщо я так не буду робити, то я буду поганою мамою. Це був один із ключових страхів. Потім я зрозуміла, що треба шукати середину. Це як серф – ти береш дошку, ловиш хвилю, а далі треба вірити і довіряти.
Якщо ти віриш – то тримаєш баланс між тим, щоб поспати, поїсти, сходити на прогулянку, попрацювати. Тоді ти втримаєшся і хвиля тебе вивезе. Якщо ж ти засумнівався – то все, ти впав. Важливо не сумніватися.
Я планувала декретну відпустку, готувалася, реорганізовувала компанію, а потім сталося повномасштабне вторгнення. І ти розумієш, що яка б не була крута команда, ти маєш стати в один ряд зі своїми людьми. І так "накрився" мій розпланований декрет.
Зараз мій надійний тил – чоловік і мама. У мами з Лерою склався дуже хороший метч, а для мене це — можливість планувати свій час. Коли почалися блекаути, я ходила з малечею на роботу, бо там було світло.
Для мене було важливо зберегти грудне годування, тому Лера їздила зі мною у відрядження. Ефективність моя виросла, бо я намагаюся не робити зайвого. Щось у нас приводить до результату – ми це робимо, якщо ні – викреслюємо. Бо я хочу знайти час, щоб побути з донькою.
Інколи потрібно більше попрацювати, бо такий період на роботі, активно включитися у кризові періоди. Може, це і є баланс – коли ти переключаєшся між тим і іншим. Я навчилася не гризти себе.
Які хобі має засновниця ліцею? Що читає? Я зараз проходжу шлях повернення до читання, долучилася до літературного клубу Common reading, раз у два місяці потрапляю на зустріч. Це дає мені величезне задоволення. Я зрозуміла, що цікаве якісне життя – це теж дисципліна.
Ти маєш прокидатися за біоритмами, коли сонце встало, правильно харчуватися і пити воду, займатися спортом. І радість теж потребує дисципліни. Тож я склала собі "календар радості" — усього, що мене радує, зі списком традицій, які хотіла б запровадити.
Там є такі прості речі, як раз на місяць зустрітися з друзями, вийти з дівчатами, долучитися до лекції або презентації. Я дисципліновано це виконую. Поділіться найближчими планами і мріями – професійними і особистими? Я з тих, хто впевнений, що Україна вистоїть і переможе.
Тому мої особисті плани так чи інакше з цим пов’язані – допоки ми воюємо, ми робимо те, що можемо. Зараз школи готуються до нового сезону, ми аналізуємо відгуки родин, посилюємо команду, атестуємо вчителів.
У нас є багато взаємодій, які пов’язані з міжнародними програмами, привнесенням міжнародного досвіду в навчання наших учнів. Цього року наші діти їздили на кілька міжнародних олімпіад, вступали на навчання за кордон.
У них дуже амбітні плани – наприклад, вступити на відділення, де є лише 10 місць на всю Європу або потрапити на навчання в один із п’яти кращих університетів світу. Ми хочемо, щоб наші учні були громадянами світу і успішно працюємо над цим.
Є певний рубіж, який ти проходиш і розумієш, що життя — не таке, як у нон-фікшн книжках про персональну ефективність. Тож особисті плани – встигнути прожити літо. Наприклад, поїхати у містечко Косів у Карпатах, сходити по суницю, запустити повітряного змія.
Українська
English
USA
Français
Deutsch
Italiano
Polski
Čeština
Español
Slovensku
