Війна за глобальний ринок нафти. РФ зробить усе, щоб не втратити доходи. Як їй протидіяти

Росія також Угода ОПЕК+ у своєму нинішньому форматі, що передбачає обмеження на видобуток нафти (0,65 млн барелів на добу), спливає у вересні 2022 року.

Формально це означає, що країни-учасниці будуть вільні від зобов'язань щодо стримування видобутку нафти та конфігурації нових контрактів.

Тобто, є всі шанси побачити вже у жовтні 2022 року закупівельний картель G7, на який припадатиме 35% від обсягів глобального нафтового ринку.

Кінцева мета нового об’єднання G7 – зменшити ціну нафти хоча б до рівня $70 за барель (по еталону Brent, зараз ціна $95 за барель) і максимально мінімізувати частку вуглеводнів із РФ, що зараз займає 9% ринку з видобутком 8,5 млн барелів на добу.

Оскільки зараз російський сорт нафти Urals торгується на біржі з дисконтом у 30%, у зв’язку з санкційними обмеженнями, держава-терорист у кращому випадку реалізовуватиме свої вуглеводні за ціною $50 за барель, а її місячний дохід впаде з теперішніх $20 млрд  до $12 млрд.

  Такий сценарій для Кремля абсолютно неприйнятний, оскільки їх бюджет уже доволі дефіцитний – особливо показовою є нещодавня історія з невиплатою дивідендів для акціонерів російського газового монополіста Газпром.

Тому скоріш за все агресор вступить у бій за місце на глобальному нафтовому ринку.

Один зі сценаріїв дій РФ – створення власного міжнародного еталона нафти (до цього її нафта була лише брендована під сорт Urals) і нової платформи для торгів для формування ціни на нафту, що буде незалежною від наявних донині трьох еталонів Brent, WTI, Dubai Crude.

  Тут важливо пояснити, що головна відмінність між еталоном і сортом нафти полягає у тому, що торги еталонною нафтою відстежуються міжнародними ціновими агентствами, а згодом оприлюднені котирування еталонів нафти стають ціновим орієнтиром (бенчмарком) для реалізації різних не еталонних сортів.

  Після створення власного еталона та запуску торговельної платформи, агресор проведе процедури з вивчення попиту на ринку (так званий Open season) і запропонує укласти різні види контрактів для зацікавлених сторін.

Потенційними контрагентами стануть слаборозвинені держави та країни з диктаторським режимом. Але більшу частину російської нафти купуватиме Китай.   Такий підхід, на жаль, може реалізуватись.

  Одна з причин – це прогнозоване зростання глобального попиту на нафту у 2023 році (приблизно на 3%), зокрема через подолання наслідків коронавірусної пандемії в азійсько-тихоокеанському регіоні та, відповідно, пожвавлення ділової активності.

Якщо сценарій щодо виведення на ринок нового еталону з різних причин не буде втілено РФ (наприклад, не буде досягнуто критичного портфеля замовлень на 3 млн барелів на добу), держава-терорист, скоріше за все, вдасться до більш радикальних дій.

Наприклад, обмежить обсяги власного видобутку й організовуватиме теракти на виробничих об’єктах інших виробників нафти. Тому цивілізованому світу потрібно діяти невідкладно і без жодних фактів послаблення санкційного тиску на РФ.

  Перш за все – виключити державу-агресора з ради безпеки ООН та інших міжнародних організацій за численні факти тероризму проти людства. Це дасть можливість посилити міжнародну ізоляцію країни-вбивці та зменшити бажання потенційних покупців укладати контракти із РФ.