Як перемогти РФ в інформаційній війні. Три питання експертам щодо проєкту Інформаційний Рамштайн

Там запропонували створити єдиний інформаційний фронт України та країн-союзниць, що отримав назву «Інформаційний Рамштайн». Проєкт на підтримку «Інформаційного Рамштайну» у двох частинах підготовлено МКІП спеціально для НВ. Питання проєкту: 1.

Чому створення «Інформаційного Рамштайну» вважаєте надзвичайно важливим? Відео дня 2. Найактуальніші спільні задачі — України та цивілізованого світу — у цій фазі інформаційної війни? 3.

На противагу пропаганді РФ, основні зусилля західного світу були поки зосереджені на припиненні доступу до російських медіа, а не на побудові власної контрпропагандистської стратегії.

Що має бути трьома китами цієї стратегії, на вашу думку? психолог, соціолог та громадський діяч, доктор філософських наук, професор, директор Інституту соціології НАН України 1.

Ініціатива актуальна й за першою позицією — підтримка незалежних медіа, й за другою — контрпропаганда.

В Україні зараз дійсно відчувається гостра проблема фінансової підтримки незалежних медіа, які є надзвичайно важливим елементом спротиву, а потім, після перемоги, і відбудови України. Треба докладати зусиль та знайти розуміння у західних партнерів.

Все сьогодні йде насамперед на оборону. І справа держави — відстоювати інтереси незалежних ЗМІ та підтримати їхню важливу роботу. Щодо другого моменту, стратегії протидії російській дезінформації, то, я вважаю, на жаль, ми поки програємо.

Війна з Росією почалася як інформаційна, потім перейшла в економічну площину, ще пізніше стала гібридною, а тепер переживаємо гарячу фазу. Я завжди акцентував на тому, що Росія здатна на системне насильство.

Одним із засобів системного насильства є нав’язування інформації, яка розлюднює супротивника. А ті, хто постійно вживає викривлену інформацію, перетворюються на слухняних виконавців волі певної правлячої верхівки.

Російські політики — професійні пропагандисти, бо мають історичний досвід здійснення послідовного імперського впливу на масову свідомість. Ми цього не вміємо. Ми взагалі проґавили перші стадії інформаційної війни.

А тепер нам слід думати про те, як повернути ініціативу та протистояти тій дуже величезній шкоді і в Росії (бо там більшість населення перетворено на зомбі або на людей, які просто бояться мати власну думку, щось висловлювати), і в Європі. 2.

Я впевнений, що ми можемо розробити систему антипропагандистського впливу, яка б, по-перше, базувалася на охопленні всіх сфер життя, не тільки про війну. По-друге, вона має охоплювати всі країни, які є нашими союзниками.

Ми маємо до всіх них звертатися й наголошувати, що російська пропаганда побудована на методах, відомих ще з Другої світової війни, які застосовувалися Геббельсом та іншими.

Але російська пропаганда не тільки запозичила у нацистів засоби впливу на маси, а й помножила все на величезні кошти, яких у Геббельса не було. Принципи тоталітарної пропаганди помножені на неймовірні кошти — це дуже страшна зброя.

Інтерес наших союзників не в тому, щоб підтримувати українців як хороших людей, що захищають власну країну від агресії. Він насамперед у тому, щоб їхні країни не стали жертвами нової агресії з боку сучасної Росії, щоб їхні громадяни не стали тоталітарними зомбі.

Наше завдання — методично та наполегливо роз’яснювати це. Тому потрібна системність. 3. Три принципи, на яких має будуватися нова контрпропагандистська кампанія. Перший — історичність. Українці на власній шкурі відчули, що таке Росія. Нас вбивають.

І навіть попри це в Україні під впливом російської пропаганди залишається, за даними опитувань, десь 8−10 відсотків проросійськи налаштованих громадян.

Відповім як соціолог, що таких навіть більше — десь 15−20 відсотків, бо далеко не всі готові в умовах війни, коли все чорно-біле, висловлювати свою думку, якщо вона суперечить думці переважної більшості.

Тому контрпропаганда потрібна й в Україні, хоча нам буде простіше впоратися із залишками проросійських настроїв, враховуючи безпосередній досвід сприйняття російської навали.

Однак є багато європейців, які забули, що таке Росія, що країна-агресор — наступниця Радянського Союзу. Остання війна на континенті була давно. Чехія й Німеччина дещо з історії минулого сторіччя згадали. А угорці, наприклад, — ні.

Тому місія українців — уроки історії нагадати, треба серйозно працювати з такими країнами як Угорщина, Сербія… Принцип історичності треба демонструвати, робити паралелі між сьогоденням і часами ординської навали.

Ось пригадаємо, як у 1236 році розпочався Великий похід на Захід.

До цього часу історики сперечаються, скільки монгольських та їх союзних військ вирушило у цей грандіозний тур, але цих сил було достатньо, щоб за шість років переможно пройти від Волзької Булгарії (нині Казань) майже до Венеції та Адріатичного моря! Руські князівства, Польща та Угорщина, Закавказзя і німецькі землі, Хорватія та Австрійське герцогство, Боснія, Сербія і Болгарія впали перед монголами.

Це була загроза для всієї Європи, й треба нагадати, що принципи політичної організації Орди відтворюються у РФ. Вона, крім того, є спадкоємицею принципів візантійської політики. Росія їх взяла на озброєння, удосконалюючи протягом сторіч.

Деякі європейці зараз не дуже розуміють, навіщо їм переживати за Маріуполь чи Херсон.

Ось чому так важливо про принцип історичності наполегливо їм нагадувати, що Росія є наступницею імперій — від Орди до СРСР — не тільки формально, але й за всією своєю політичною та морально-психологічною сутністю.

Треба чітко роз’яснювати історичні корені та наступність зла. Другий принцип — олюднення українців. Росіяни послідовно нас розлюднювали в очах власного населення, навішуючи всілякого роду нацистські ярлики.

Те ж саме вони намагаються через своїх агентів впливу нав’язати усьому світові. Цікавий соціологічний аспект: згідно з дослідженнями Левада-центру за 2014—2015 роки, українці навіть після 2014 року краще ставилися до росіян, ніж росіяни до українців.

Хоча це ж росіяни напали на нас, це вони нам нашкодили. Для олюднення українців у контексті протидії російській пропаганді нам треба наводити більше прикладів людської поведінки українців у нелюдських умовах.

На жаль, наша українська контрпропаганда таких сюжетів майже не використовує. Треба на цьому окремо акцентувати. Принцип олюднення буде гарно працювати через візуальну, навіть художню виразність. Один візуально коректно переданий факт коштує десятка сторінок тексту.

Більшості людей важко опановувати великі тексти, і для кращого сприйняття інформації більше заходить картинка. Це треба враховувати. Як ви думаєте, чому в американців такий популярний жанр коміксів? Легке сприйняття.

Олюднення з візуальною виразністю буде ефективно працювати. Треба активно долучати митців. Українці на відміну від агресора зберігають людяність навіть у важких умовах. Третій принцип — авторитетність джерела інформації.

Ми маємо залучати найавторитетніших людей у світі, в Європі, Україні, навіть Росії. Це робиться стихійно, а треба це робити системно. австрійський дипломат, посол, історик і філолог-славіст. Директор Австрійського культурного форуму в Україні (2011—2015) 1.

«Інформаційний Рамштайн», безсумнівно, стане ефективним інструментом поширення об'єктивної та регулярної інформації про війну в Україні, водночас інструментом протидії неправдивим і фейковим новинам і загальному ставленню деяких людей на Заході, готових прийняти логіку кремлівської пропаганди.

Наприклад, тих персоналій, хто виступає за припинення санкцій ЄС і які готові прийняти претензії Москви на домінування в «руському мірі» за межами території Російської Федерації у Східній Європі, на Кавказі та в Центральній Азії. 2.

Найактуальнішим завданням є серйозно й аргументовано пояснити, що історично, політично та юридично спричинило вторгнення Росії в Україну, які витоки нинішньої агресії Росії та право України на самооборону, незалежність і самовизначення. 3.

Структурування надійної довідкової інформації, зосередженої на провідних медіа в усіх європейських державах, країнах ЄС поза НАТО, на Близькому Сході, в Азії, а також у деяких країнах Африки та Латинської Америки, Австралії, — на додаток до звичайного щоденного звіту про події в Україні.

Це була б доречна стратегія, щоб показати, наскільки неоімперіалістичний експансіонізм є неприйнятним у демократичному та миролюбному міжнародному співтоваристві.

Я бажаю успіху мужньому народу України, якого неможливо перемогти! дипломат, Надзвичайний і Повноважний посол України 1.

Сучасна глобальна цивілізаційна криза, спричинена агресією Росії проти України, об'єктивно мотивує об'єднання зусиль країн, що сповідують демократичні цінності і свободи в протистоянні пропагандистській брехні, фальсифікаціям і фейкам, які генеруються російським режимом за підтримки країн тоталітарного спрямування.

Фактично весь інформаційний глобальний простір став ареною боротьби двох світоглядів — демократичного і тоталітарного агресивного.

Це зумовлює необхідність консолідації інтелектуальних сил «об'єднаного Заходу» і України проти пропагандистської машини Москви та її поплічників.

Подібне об'єднання зусиль могло б відбуватися за організаційним алгоритмом того військово-політичного процесу, який ми умовно називаємо «Рамштайн». Такий процес є вищою формою об'єднання сил і ресурсів, які створюють механізм протидії російській агресії.

Стримувальним фактором на шляху формування «Інформаційного Рамштайну», як не парадоксально це звучить, є реалізація принципів безумовної свободи слова і незалежності інформаційної політики головних учасників опору пропагандистській кампанії агресора.

Незалежність, «суверенізація» діяльності західних засобів масової інформації багато в чому ускладнює процес уніфікації платформи протидії московським фейкам, фальсифікаціям та інформаційним провокаціям. 2 й 3.

Об'єднання організаційних зусиль зі створення «Інформаційного Рамштайну» варто розпочати з простих речей, як то: започаткування багатосторонньої системи верифікації джерел інформації, на яких базуються повідомлення Москви; проведення спільних журналістських розслідувань фактів, які запущено в обіг пропагандистською машиною тощо.

Актуальним спільним завданням України та цивілізованого світу в цій фазі інформаційної війни було б відкриття мережі кореспондентських пунктів провідних західних ЗМІ в Україні, зокрема в Києві, методикою яких мало б стати висвітлення правдивої картини російської агресії в Україні та її наслідків в реальних умовах з місця подій.

Як показує практика, інформаційне «покриття» війни з Москви об'єктивно вводить в оману світову громадську думку, оскільки багато в чому базується на джерелах російської пропаганди.

Ще одним «китом» цієї антипропагандистської стратегії мала б стати матеріально-технічна допомога Заходу в удосконаленні інформаційної мережі за участі українських ЗМІ.

Така допомога має містити зміцнення технічної бази українських інформаційних джерел, стажування українських журналістів у провідних медіа Заходу та налагодження професійних відносин між ними.

Це значною мірою сприяло б створенню об'єктивних умов для якісного, правдивого і неупередженого інформування цивілізованого світу щодо подій в Україні та навколо неї. політолог (Берлін), голова представництва Фонду Бьолля в Україні (2015—2021) 1.

Важко переоцінити важливість форматів та інструментів протидії російській пропаганді. Ворожа російська діяльність в інформаційній сфері проклала шлях до цієї війни і досі допомагає росіянам завдавати багато шкоди Україні та Європі.

Російська дезінформація, пропаганда, спотворені наративи та брехня, що поширюються всіма каналами, починаючи від Ради Безпеки ООН і закінчуючи соціальними мережами чи науковою спільнотою, допомагають їм вбивати людей.

Захід все ще надто необізнаний і наївний (або іноді добровільно сліпий), щоб протистояти цьому цунамі брехні та давати відсіч. Тому ініціатива «інформаційний Рамштайн» є дуже важливою. 2. Ця війна буде виграна зброєю на полі бою.

Але шлях до цієї перемоги можна пройти, лише якщо західні країни надішлють Україні достатньо зброї, і зроблять це якомога швидше.

Важливим завданням є надання західним країнам чіткої та правдивої інформації про те, навіщо потрібна зброя та як Україна її використовує, для захисту Заходу зокрема.

Проте наступне важливе завдання постане не пізніше, ніж коли українська армія опиниться на лінії зіткнення 24 лютого.

На жаль, для дуже багатьох людей на Заході, зокрема для політиків, це буде момент, коли вони почнуть закликати Україну «зупинитися» і «не провокувати Росію». Те саме буде, коли українська армія просунеться до воріт Криму на Перекопському перешийку.

Наше завдання — пояснити політикам і громадськості, чому Україні потрібно йти далі і звільняти людей з окупованих Росією територій. І починати це пояснення потрібно заздалегідь, щоб через кілька місяців не дивуватися антивоєнному, а фактично проросійському дискурсу. 3.

Я вважаю, що скорочення російської активної пропаганди — це вже дуже важливий крок. На жаль, це зроблено не в повному обсязі. Наприклад, багато контрольованих Росією аналітичних центрів продовжують працювати в Європі.

Іншою проблемою є той факт, що навіть вільні західні медіа чи наукові кола часто страждають від наративів, які росіяни насаджували на Заході десятиліття тому: наприклад, дуже мало журналістів дійсно глибоко занурюються в питання російського імперіалізму та колоніалізму щодо російсько-українських відносин і продовжують аналізувати війну через оптику «братніх народів», «російської мови як рідної для мільйонів українців» тощо.

Ось чому я вважаю, що найбільш стійкий спосіб протистояти російській пропаганді — це інформувати не лише широку громадськість, а й еліти про історію та сьогодення Центральної та Східної Європи, а це вимагає тектонічної зміни наших поглядів на сусідів.