Немає більше флоту в Криму: що означає повне виведення ВМФ РФ із портів півострова

Відхід останнього патрульного корабля з Криму політолог Пітер Дікінсон у колонці для Atlantic Council називає знаковою подією.

По суті, це визнання Росією поразки в битві за Чорне море — а заодно, ілюстрація нікчемності "червоних ліній" Путіна Цей тиждень ознаменував ще одну віху в битві на Чорному морі: за повідомленнями, російський ВМФ вивів свій останній патрульний корабель, що залишився, з окупованого Криму.

Про це повідомив офіційний представник ВМС України Дмитро Плетенчук, який позначив історичний характер російського відступу словами: "Запам'ятайте цей день".

Виведення російських військових кораблів із Криму є останнім свідченням того, що, незважаючи ні на що, Україна фактично виграє війну на морі.

Коли Росія вперше почала блокаду українських портів напередодні повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року, мало хто вірив, що застарілий український флот зможе серйозно кинути виклик домінуванню могутнього російського Чорноморського флоту.

Однак коли військові дії вже почалися, незабаром стало очевидно, що Україна не має наміру поступатися Путіну контролем над Чорним морем без бою.

Починаючи з квітня 2022 року, коли затонув флагман російського Чорноморського флоту "Москва", Україна використовувала комбінацію безпілотників і ракет вітчизняного виробництва разом зі зброєю великої дальності, яку постачає Захід, щоб завдати серії руйнівних ударів по путінському флоту.

Крилаті ракети, поставлені Києву британськими та французькими партнерами, зіграли важливу роль у цій кампанії, але найпотужнішою зброєю з-поміж усіх став власний флот інноваційних морських безпілотників України, що швидко розвивається. Результати говорять самі за себе.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, російський Чорноморський флот мав у своєму складі сімдесят чотири бойові кораблі, більша частина яких базувалася в портах окупованого Росією Криму.

За два з невеликим роки Україні вдалося потопити або пошкодити близько третини цих кораблів.

У другій половині 2023 року вже з'являлися повідомлення про те, що російські військові кораблі спішно перекидаються через Чорне море з Криму до відносно безпечного Новоросійська в Росії.

За даними Міністерства оборони Великої Британії, до березня 2024 року російський Чорноморський флот став "функціонально бездіяльним". Чудовий успіх України в битві на Чорному морі мав значні практичні наслідки для ширшої війни.

Це порушило російську логістику і ускладнило поповнення запасів російських військ на півдні України, водночас обмежуючи можливості Росії бомбити українські цілі з військових кораблів, озброєних крилатими ракетами.

Що особливо важливо, це також дозволило Україні прорвати блокаду чорноморських портів країни і відновити комерційне судноплавство новим морським коридором.

У результаті український експорт сільськогосподарської продукції зараз близький до довоєнного рівня, надаючи Києву життєво важливу економічну лінію життя.

Реакція Росії на зростаючі невдачі в битві на Чорному морі також була надзвичайно показовою і дає цінні уроки для майбутнього ведення війни.

Часто висловлювалися припущення, що загнаний у кут і побитий Володимир Путін потенційно може вдатися до крайніх заходів, включно з використанням ядерної зброї.

Фактично, він відреагував на принизливу поразку Чорноморського флоту, тихо наказавши військовим кораблям, що залишилися, відступити. Ця невтішна відповідь тим більш красномовна, якщо взяти до уваги символічне значення Криму для режиму Путіна.

Російське вторгнення в Україну вперше розпочалося навесні 2014 року із захоплення Криму, який займає майже містичну позицію в російському національному фольклорі як місце базування Чорноморського флоту країни.

Протягом останнього десятиліття окупований український півострів активно фігурував у кремлівській пропаганді, яка сповіщала про повернення Росії до статусу великої держави, і став символом особистих претензій Путіна на місце в російській історії.

Підвищеного статусу Криму спочатку було достатньо, щоб змусити деяких міжнародних партнерів України побоюватися санкціонувати удари по окупованому півострову. Однак у самих українців таких побоювань не було.

Натомість вони просто проігнорували розмови Кремля про жахливі наслідки і почали атакувати російські військові об'єкти в Криму і по всьому Чорному морю.

Через понад два роки ці напади стали звичайним явищем у війні і сприймаються всіма сторонами як щось само собою зрозуміле.

Дійсно, кремлівські ЗМІ применшують значення нападів на Крим і здебільшого ігнорують часті затоплення російських військових кораблів, щоб уберегти Путіна від сорому.

Готовність російського військово-морського флоту відступити зі своїх нібито священних портів приписки в Криму перетворила на глузування так звані "червоні лінії" Москви і оголила порожнечу путінських ядерних загроз.

Проте міжнародні союзники Києва, як і раніше, не хочуть робити очевидні висновки. Замість цього західна підтримка України, як і раніше, визначається приреченими на провал побоюваннями ескалації ситуації.

Упродовж майже двох із половиною років партнери України дозволяли себе залякувати, відмовляючи Україні в певних категоріях озброєнь і обмежуючи удари по територіях усередині Росії.

Зазвичай при цьому благочестиво посилаються на необхідність запобігання подальшому поширенню нинішнього конфлікту.

Західні політики, вочевидь, вважають за краще ігнорувати неспростовні докази битви на Чорному морі, які підтверджують, що, зіткнувшись із рішучим опором, Путін з набагато більшою ймовірністю відступить, ніж піде на ескалацію.

Страх Заходу перед ескалацією — найефективніша зброя Путіна. Це дозволяє йому обмежити військову допомогу, що надходить до Києва, а також не дозволяє Україні завдати удару у відповідь по Росії.

Це повільно, але вірно готує ґрунт для неминучої перемоги Росії в довгій війні на виснаження.

Західні лідери заявляють, що ними рухає бажання уникнути провокування ширшої війни, але саме це і станеться, якщо вони продовжать проводити помилкову політику управління ескалацією і не зможуть зупинити Путіна в Україні.