"Витік у ракетній шахті": як затонув російський підводний човен K-219 з ядерними ракетами

Початкова повільна реакція екіпажу погіршила становище, і, попри всі спроби загасити пожежу і вручну відключити ядерні реактори, підводний човен у підсумку затонув.

Через витік в одній із ракетних труб морська вода змішалася з ракетним паливом, стався вибух і пожежа на борту. У жовтні 1986 року радянська субмарина K-219 з балістичними ракетами затонула, приблизно, за 1126 км від узбережжя Бермудських Островів після аварії.

В одній із пускових ракетних шахт стався витік, морська вода почала затікати й змішуватися з ракетним паливом. Летюча суміш тепла і газу виявилася смертельно небезпечною, а екіпаж діяв повільно. Фокус переклав статтю Брента М.

Іствуда, експерта з нових загроз і колишнього офіцера американської піхоти, автора книжки "Люди, машини й дані: майбутні тенденції у війні". Через витік в одній із ракетних труб морська вода змішалася з ракетним паливом, стався вибух і пожежа на борту. K-219 почала тонути.

Радянський корабель спробував врятувати підводний човен, витягнувши його в безпечне місце. Але це не спрацювало — буксирний трос відірвався. Капітан підводного човна Ігор Британов вирішив покинути судно. Підводний човен пішов на дно океану, а ракети виявилися втраченими.

Уся зустріч тривала три дні. Адміністрація президента США Рональда Рейгана навіть запропонувала допомогу СРСР. Американські офіційні особи оцінили, що представники Москви повідомили їм про трагедію в день її виникнення.

Але, на щастя, жодної радіоактивності або ядерного вибуху не сталося. Моряки, які вижили, вибралися, а капітан Брітанов був останнім, хто покинув підводний човен живим, відповідно до військово-морських звичаїв.

Представники СРСР турбувалися, що американці піднімуть уламки підводного човна і в їхньому розпорядженні опиняться секрети конструкції підводного човна. Але цього не сталося.

"Горбачов був стривожений, він усе ще був вражений чорнобильським інцидентом, який стався пів року тому, і не хотів, щоб його звинуватили в приховуванні загибелі атомного підводного човна", — зазначає автор.

У Горбачова і Рейгана була запланована зустріч на вищому рівні в Рейк'явіку, і радянський керівник не хотів ставити під загрозу відносини зі США до початку переговорів щодо контролю над озброєннями.

Він не вважав, що цієї трагедії можна було уникнути й звинуватив капітана і команду в некомпетентності. Навіть вдався в питання, чи не проявили вони боягузтва і, чи не запанікували. Він також висловлювався про те, що американці могли якимось чином провести диверсію.

Головнокомандувач ВМФ СРСР адмірал Володимир Чернавін мав визнати свою провину і відповісти Горбачову безпосередньо про те, що трапилося з К-219.

У своєму тривалому звіті перед Політбюро він уточнив, що деякі частини підводного човна були в прийнятному стані, за винятком пошкодженої труби, з якої йшов дим. Але корпус не показував накопичення тепла.

Підводний човен тонув повільно, на його огляд відправили спеціальну команду, намагалися з'ясувати суть проблеми, поки ще не було надто пізно. Адже цей човен ніс ядерні ракети. З'ясувалося, що три відсіки були сухими.

В одному була загазованість, в іншому — витік газу з вентиляційної системи. Адміралу Чернавіну здалося, що екіпаж припустився помилки, не перевіривши живлення підводного човна до того, як сталося коротке замикання, що спричинило пожежу.

Команді не слід було вмикати водяну помпу у трубі, що протікає, не з'ясувавши стану електричної системи, підсумував він. Горбачов був розлючений і засипав Чернавіна запитаннями про буксирний трос, що порвався.

У К-219 були явні несправності, а екіпаж не відреагував належним чином на надзвичайну ситуацію. К-219 варто вважати одним із найгірших підводних човнів усіх часів, тому що виникла пожежа, а на борту перебували ядерні ракети. До всього іншого, на думку Брента М.

Іствуда, це один із найнебезпечніших підводних човнів, які коли-небудь плавали. Горбачов побоювався найгіршого і мав рацію, звинувачуючи екіпаж. Вони повільно відреагували на початковий витік і не перевірили систему електроживлення перед тим, як увімкнули помпу.

Їм слід було знати, що газ присутній і що використання електроенергії виявиться небезпечним. Це був один із найнебезпечніших випадків на морі за часів Холодної війни. Радянському Союзу й американцям пощастило, що не сталося гіршого.