"В еваку тримав свою руку на грудях, щоб не загубити": боєць ЗСУ розповів про бій на Донеччині

Він вижив, а побратим, який витяг його з поля бою, загинув. Чоловік пройшов курс реабілітації і отримав протез. Як він призвичаюється до нового життя після отриманих поранень, військовий розповів "Фактам". 32-річний Олексій Дернов зі Знамʼянки Кіровоградської області.

До повномасштабної війни він працював машиністом електровоза на "Укрзалізниці", займався фехтуванням і захоплювався середньовічними боями. 24 лютого 2024 року він збирався у рейс, а вже за кілька днів вирушив добровольцем на фронт.

У 2023 році Олексій воював у складі 37-ї окремої бригади морської піхоти, а влітку того ж року внаслідок ворожого артобстрілу зазнав тяжких поранень та втратив руку. Це сталося на Донеччині.

За його словами, того дня він у складі групи з 5 осіб вирушив на завдання, але група потрапила у засідку, і їх накрило два кулеметних розрахунки. Зав'язався бій, у перші хвилини якого четверо бійців з групи отримали поранення, серед них і Олексій.

Він зауважив, що поранення було некритичним, тож він продовжив бій. "Минуло пів години, і ми в посадці перебігали метрів десять без дерев. У той самий момент відчув, ніби щось штовхнуло мене вперед. Я впав, але не знепритомнів. Подивився на руку — вона висить майже відірвана.

Хотів гребти ногами — а вони не рухаються. Думаю, все, зараз прилетить снаряд і мене розірве. В одну хвилину купа думок промайнула у голові. Але підбіг побратим, відтягнув мене за бронік до нашого окопу, а сам побіг далі. На жаль, в той день він загинув…", — розповів Олексій.

Він додав, що вже коли його дотягнули до окопу, він побачив, що його рука просто лежить поруч. "Хлопці її замотали, і поки я їхав на еваку, весь час тримав її на грудях, щоб не загубити. До останнього сподівався, що її мені пришиють.

Перед тим, як втратив свідомість, вже на стабілізаційному пункті, лікар сказав: "Молодець, що руку привіз і правильно її зберегли, можливо, вдасться пришити. " На цьому я відключився", — розповів військовий. Він говорить, що до свідомості прийшов уже в лікарні в Запоріжжі.

Подивився на руку — її не було. Ліва нога була розірвана внаслідок вибуху, але бійцю сказали, що ногу, можливо, теж ампутують. Втім, на щастя, ногу вдалося врятувати, щоправда, вона тепер не згинається в стопі.

"Я, як тільки стало можна, кожного дня займався у спортзалі, заново вчився ходити, з коляски перейшов на милиці й потроху виходив свою ногу. Два місяці я був лежачим. Від моменту поранення і до того, як почав ходити на милицях, пройшло чотири місяці.

Важко було сприймати себе, я боявся, що так і залишуся лежачим, що встати не зможу. Думав про те, що мені відріжуть ногу. Моментами мене сильно "накривало". Таке і зараз буває, але вже можу привести себе до ладу", — розповідає Олексій Дернов.

Ще в лікарні чоловік вирішив, що буде протезуватися, тому подав заявку в кілька інстанцій. Довго чекати не довелося і йому запропонували протезування в США. "Я провів у Штатах 5 тижнів, це разом з реабілітацією. Але ніколи не звикнеш, що у тебе нема руки.

Інколи у мене виникають фантомні болі чи відчуття, що з одного місця ростуть дві руки. Головне, навчитися контролювати свої мʼязи. Зараз я можу стиснути-розтиснути кисть і повернути її вліво-вправо. Лікоть у мене механічний", — розповідає ветеран.

За його словами, найважче тим бійцям, які залишилися без ніг і пересуваються у колісному кріслі. , оскільки, за його словами, в українському суспільстві для таких людей нічого не адаптовано — пороги, сходи, громадський транспорт.

Чоловік хоч і не зміг знову стати машиністом, але повернувся в своє депо, де за ним збереглося місце. Зараз він обіймає професію інженера-технолога. "Хочеться перемоги та відчуття спокою.