Безвідмовний варіант. Як гранатомет Carl Gustaf довів ефективність у ЗСУ

Війна в Україні показала ефективність переносної протитанкової зброї, і безвідкатний ручний гранатомет Carl Gustaf зіграв у ній вирішальну роль. Війна в Україні підтвердила деякі теорії сучасної війни, при цьому спростувавши інші.

Однією з доктрин, яку зараз переглядають, є використання легкою піхотою ручних протитанкових гармат. За допомогою цієї зброї українські захисники завдають великої шкоди російській бронетехніці. Західні країни експортували в Україну безліч видів протитанкової зброї.

Однією з найвідоміших є безвідкатна гармата Carl Gustaf, розроблена шведською компанією Saab. Розробка Carl Gustaf почалася відразу після Другої світової війни.

Під час цього конфлікту американська "Базука" і німецький "Панцершрек" показали, наскільки ефективною може бути легка протитанкова зброя в руках піхоти. Saab розробив проєкт безвідкатного гранатомета, здатного стріляти 84-міліметровими протитанковими боєприпасами.

Дія безвідкатних гармат заснована на принципі протидії рівних, але взаємно протилежних сил. У цьому разі зброя випускає зі своєї задньої частини заряд газу в момент вильоту снаряда, щоб значно знизити віддачу. Це дозволяє малій і легкій зброї стріляти важкими снарядами.

Зменшення розмірів і ваги пускової установки вкрай важливе для легкої піхоти, а великий снаряд робить її ефективною проти сучасної бронетехніки.

Протягом другої половини XX століття компанія Saab продовжувала вдосконалювати свою оригінальну конструкцію, випустивши 1964 року модель M2, а в 1980-х роках – M3.

Гранатомет мав великий успіх під час кризи в Конго в 1960-х роках і повернувся до життя під час війни в Афганістані в 2010-х роках. У процесі цього конфлікту американські піхотні командири виявили, що не можуть давати адекватну відповідь на атаки талібів з РПГ.

Ці атаки часто відбувалися, коли піхота перебувала поза транспортом і не мала доступу до своєї зброї підтримки.

Хоча американські сили спеціального призначення використовували Carl Gustaf M3 з 1990-х років, регулярна армія потребувала чогось легшого та дешевшого, ніж ручна зброя на кшталт M72 LAW і M136 AT4, що вони мають, для ураження цілей на відстані пострілу з РПГ.

У 2014 році закупівлю M3 стали фінансувати з бюджету, а до 2015 року Пентагон оснастив усі піхотні взводи як мінімум одним M3. У 2017 році США закупили нову пускову установку M4.

Вона отримала позначення M3E1, стала на 3,4 кг легшою і майже на метр коротшою, що значно полегшує її використання в умовах обмеженого простору, наприклад у міській місцевості.

Крім фугасних протитанкових снарядів, Gustaf може стріляти повітряно-фугасними боєприпасами по військах, які перебувають в укриттях, флешетами для ураження військ на відкритій місцевості, освітлювальними снарядами для операцій у нічний час і димовими для прихованого пересування.

Такий набір боєприпасів робить гармату ідеальною для легких піхотних формувань, що виконують безліч завдань. Останньою ітерацією цієї зброї є M4.

Як повідомляє Army Technology, "Carl-Gustaf M4 гнучко поєднується з різними наявними та перспективними типами боєприпасів, включно з протитанковими, фугасними, багатоцільовими, протипіхотними, а також допоміжними снарядами, як-от димові та освітлювальні.

Крім того, він сумісний з програмованими боєприпасами, надаючи солдатам-десантникам розширені можливості. Керований боєприпас Carl-Gustaf може точно вражати стаціонарні та рухомі цілі на відстані до 2 км".

З моменту вторгнення Росії 2022 року українські збройні сили дуже успішно організовували засідки й атаки на російську бронетехніку за допомогою легкої піхоти з протитанковою зброєю.

Західні країни відправили в Україну кілька типів такої зброї, включно з американським Javelin і британським NLAW. Хоча обидві ці системи дуже ефективні проти танків, Carl Gustaf має додаткову перевагу – великий вибір боєприпасів.

Майя Карлін – авторка статей про національну безпеку в The National Interest, аналітикиня Центру безпекової політики та колишня наукова співробітниця імені Анни Соболь-Леві в IDC Герцлія в Ізраїлі. Її статті публікуються в багатьох виданнях, включно з The National Interest, Jerusalem Post і Times of Israel.