Рішення Сі Цзіньпіна: Китай задумав велику гру довкола війни Росії та України

Шуму в мас-медіа було багато, особливо напередодні та під час візиту. А ось за підсумками поїздки Сі Цзіньпіна до Москви, як з'ясувалося, говорити особливо нема про що.

Треба щось виколупувати між рядками з публічних коментарів двох лідерів, з офіційних заяв за підсумками візитів.

Чогось вагомого та конкретного немає — ні щодо питання миру, ні щодо постачання китайської зброї Росії (тут взагалі немає жодної офіційної інформації, що дуже показово). Цей візит можна назвати подією завищених очікувань. Особливо для Москви.

Одночасно це був візит завищених побоювань Вашингтона. У столиці США взагалі дедалі нервовіше реагують на китайську тему. Іноді, як на мене, надто. В Україні завищених очікувань не було. Швидше була певна напруга, пов'язана з невизначеністю подальших дій Китаю.

Схожа реакція, як на мене, була і в європейських столицях. А от у Пекіні, схоже, особливого ажіотажу не було. Для китайського керівництва важливим був сам факт цього візиту в контексті їхнього довгострокового протистояння зі США, а не конкретні результати.

Вони мислять приблизно так: Байден приїжджав до Києва, і цим позначив сферу свого впливу, а Сі Цзіньпін приїхав до Москви і теж позначив сферу свого впливу. Унаслідок не трапилося нічого страшного та нічого обнадійливого.

У Москві було надування щік з російської та китайської сторони. Щось подібне буде й надалі. У Кремлі тішатимуть себе ілюзією, який у нас потужний союзник, він не дасть нам програти цю війну, а може й допоможе її виграти.

В обмін вони вже погоджуються на юанізацію двосторонніх торговельних відносин, на роль сировинного придатку Росії та політичного інструменту Китаю у його протистоянні зі США.

А Китай робитиме вигляд, що він допомагає Росії (але робитиме це дуже дозовано і без прямої та офіційної допомоги у військовій сфері). Водночас Пекін імітуватиме миротворчу роль.

Чому імітуватиме? А тому, що немає і не буде жодних конкретних мирних пропозицій з боку Китаю, крім закликів до припинення вогню. Китай братиме участь у великій дипломатичній грі навколо війни між Росією та Україною, але не поспішатиме і діятиме за обставинами.

Тому й Україні не варто метушитися у відносинах із Китаєм. Треба розуміти одну просту річ — Китай не стане на українську сторону (через своє протистояння зі США), але йому зараз і не вигідно (навіть ризиковано в економічному плані) вплутуватися у конфлікт на Росії.

Тому двоїста, формально миротворча позиція Пекіна збережеться й надалі, принаймні, на найближчу перспективу. І ми маємо діяти відповідно. Вести спокійний, шанобливий діалог із Китаєм, ретельно пояснювати нашу позицію та наші інтереси.

Китай не буде нам другом, але в жодному разі не можна ставитися до Китаю як до ворога. Принаймні цього не можна показувати.

А ось на більш тривалу перспективу ми повинні розуміти, що починає відбуватися поділ світу на дві великі коаліції — з одного боку, колективний Захід (коаліція демократичних держав), а з іншого — антиамериканська коаліція авторитарних режимів на чолі з Китаєм.

А між ними маневруватиме більшість країн глобального Півдня. Зрозуміло, що ми будемо у складі Західної коаліції. Це єдиний можливий для нас сценарій гарантування національної безпеки.

Звісно, реальна картина цього міжнародного протистояння буде менш контрастною, складною і мозаїчною. Але тенденція буде саме такою. Це не означає, що на нас обов'язково чекає нова холодна війна з ризиками нової світової війни між двома коаліціями.

Саме ризик взаємного знищення стримуватиме обидві сторони, що протистоять. До того ж китайці мислять раціональніше, ніж нинішні правителі Кремля. Ця тенденція тільки починається, але вона поступово перекроюватиме і міжнародні відносини, і глобальну економіку.