Телебачення в Україні — святе порожнє місце

Воно означає, що на важливу посаду завжди знайдеться кандидат, хай не завжди гідний. А важливе місце, яке дозволяє впливати на певні процеси, завжди буде чимось заповнене, не завжди красивим та корисним.

Відео дня Україна й тут унікальна в своїй здатності ламати шаблони й прикладами заперечувати константи й аксіоми. Наше телебачення — яскравий тому приклад. Бо воно здебільшого не має контенту, який відповідав би потребам часу.

Реальним, а не вигаданим менеджментом каналів. Почати розмову про це на часі, бо з вересня традиційно стартує новий телевізійний сезон. Його не буде на каналі Україна та інших каналах медіагрупи Рината Ахметова, бо медіагрупи Рината Ахметова вже не існує в природі.

Вона з різних причин припинила існування. І наприкінці серпня справді потужний корабель остаточно пішов на дно, висадивши в рятівні шлюпки останніх працівників. Здавалося б, звільнилася величезна ніша.

Серед напрацювань фахівців Медіа Групи Україна були успішні кейси, і їх не гріх взяти на озброєння. А спеціалістів — повернути в професію, дати інші майданчики для розвитку. Але ні. Місце ніхто не займає.

І причина — не в війні, яка зупиняє в розвитку все, за що не візьмися й куди не глянь. Українське телебачення як виробник не інформаційного контенту раптом виявилося не суб`єктним.

Бо — принаймні поки що, проте маю надію, що назавжди, — Росія зі зрозумілих причин не є ані замовницею контенту, ані світоглядним орієнтиром, ані постачальницею акторів, гостей розважальних шоу, коучів вокальних і танцювальних реаліті тощо.

Скандал довкола четвертого сезону справді популярного серіалу Кріпосна — хоча правильно Кріпачка, але ж вище зазначено, що назву проєкту і контекст мали зрозуміти й купити в Росії, — має всі шанси бути останнім.

Знімати для російського глядача й зніматися з російськими акторами може й не буде небезпечним для життя учасників процесу. Але для нервової системи тих, хто звик до позитивного інформаційного середовища довкола своїх персон, — однозначно руйнівним.

Проте саме Кріпосна показала незахищені фланги українського телевізійного фронту. Альтернативою Латинській Америці, Туреччині, США, Європі пропозицією розважального контенту, передусім драматичних серіалів і теленовел, в один не прекрасний момент стала Росія.

У мене нема однозначної відповіді, чому раптом український глядач відмовився на користь російського від усього іншого телепродукту. Точніше, питання тут не до глядача, а до менеджменту провідних каналів та медіагруп. Адже пропозицію формують на проєктних нарадах.

Потім показують керівництву втішні цифри: ось тут питомо український україномовний продукт просів і пасе задніх, а ось той, який для Росії, — попереду планети всієї.

Так само не знаю точної дати, коли почалося спершу заміщення, а потім — монополізація російським і проросійським продуктом українського ефіру, особливо у прайм-тайм.

Але ж були протилежні тенденції! Тим, хто застав хоча б 1980-ті, знайоме відчуття нетерплячого очікування чергової серії італійського кримінального серіалу Спрут, австралійської мелодрами Всі річки течуть, німецького військово-пригодницького екшену Архів смерті, британської готичної драми Джейн Ейр.

Не кажучи вже про польські серіали на кшталт історії чотирьох танкістів і їхнього собаки — звісно, з прорадянською контекстуальною прошивкою, але ж якісно зроблені.

Діти також пам`ятають західні серіали з тваринами — кенгуру Скіппі, собакою Лессі та дельфіном Фліпером.

І, що важливіше, радянське телебачення, таки замовляючи серіали, в тому числі - українським студіям з неодмінним залученням російських акторів на всіх значимих ролях, усе одно продукувало менше хітів. Це було помітно навіть у часи, коли не замірювалися рейтинги.

Зарубіжні серіали гарантовано тримали глядачів біля екранів. А більшість із них ще й не відтворювала радянських ідеологічних маразмів. Що відчувалося, особливо — юними глядачами.

Кінець 1980 — початок 1990-тих знаменний, без перебільшення, наркотичним ефектом, котрий на глядачів — українські не виняток, — справляли Рабиня Ізарура, Багаті теж плачуть, Просто Марія та Санта-Барбара. Все назване, окрім останнього телехіта, знято в Бразилії.

Загалом 1990-ті відзначилися в Україні першими західними серіалами з українським дубляжем — Династія, Зелені гектари та Альф. У ті ж часи цілком реально було знайти в програмі українських телепередач польські, німецькі, англійські, американські детективи.

Хоча почали й власне виробництво: Роксолану естети заплювали, проте цей продукт від бразильського відрізнявся хіба скромнішим бюджетом, але — не сенсами й технологіями виробництва. Водорозділом став 2000-й.

Збіг обставин чи ні, але саме тоді до влади в Росії прийшов Путін. Російське телебачення збільшило виробництво власного продукту. І без бою окупувало український телепростір. Бригада перемогла навіть Гру престолів, хоча вийшла на десятиліття раніше.

Рейтинги російських бандитів у свій час були вищими за показники претендентів на Залізний трон.

Абсолютні західні хіти, володарі професійних нагород та улюбленці так званої просунутої публіки в українських ефірних реаліях програвали однотипним російським мелодрамам, комедія на кшталт Сватів і різним ментам, глухарям, агентам ФСБ та копам із Рубльовки.

Подібний продукт українські телевізійники створювали на потребу Росії навіть не до Революції Гідності, а буквально до 24 січня 2022 року. Кріпосна працювала на холостому ходу, за інерцією, тому й вигребла від свідомих учасників та учасниць знімального процесу.

Проте наведений вище короткий екскурс у глядацькі вподобання українців підтверджує: не все так трагічно. Ми, хай з певними запізненнями, мали змогу дивитися по телевізору те, що перевірено західним глядачем.

І українці цілком собі могли обходитися без питомо російського контексту. Ось чому зараз українське ефірне телебачення поки що лишається місцем святим, але порожнім. Святим — бо мільйони українців справді сприймають телевізор як щось сакральне.

Саме тому протягом двох десятків років через щоденні російські серіали в прайм русский мир пустив тут коріння й послабив наш світоглядний Залізний Купол. Порожнім — бо поки нема відповідних бюджетів, серіали знімати непросто.

Але замінити російські європейськими та американськими, у тому самому жанровому розмаїтті, та ще й перекласти українською поки не доходять руки. І контроль над глядачами знову ризикує отримати продукт проросійського змісту. Хай навіть в україномовній обгортці.