Культурний фронт. Як українські хори заспівали з The Rolling Stones, дали концерт в італійському гроті та збирають гроші на ЗСУ

choir) Про співпрацю з британськими рок-легендами The Rolling Stones, важливість культурної дипломатії та реакцію європейців на війну в Україні в інтерв'ю НВ розповідає керівник хору Дзвіночок, заслужений артист України Рубен Толмачов.

15 липня 2022 року два українські колективи — хор хлопчиків Дзвіночок та хор дівчаток Вогник — виступили на одній сцені з легендарним гуртом The Rolling Stones у австрійському Відні. Вони виконали один з хітів британських рокерів — пісню You Can’t Always Get What You Want.

Про запрошення від The Rolling Stones, європейські гастролі та юних співаків і співачок, голоси яких підкорюють іноземну аудиторію, в інтерв'ю НВ розповідає керівник хору Дзвіночок, хормейстер, заслужений артист України Рубен Толмачов.

— Нещодавно ви разом з колективами повернулися з європейських гастролей. Розкажіть, як проходив цей тур? — Насправді це був уже другий наш тур. І вже плануємо третій.

З початком повномасштабної війни, коли пройшли перші тижні перебування в такому шокуючому стані, у мене виникло питання: треба або брати автомат, або робити щось, що можеш робити краще за інших. В перші дні наші іноземні колеги пропонували нам допомогу.

Але ми відмовлялися, тому що було не зрозуміло, в чому саме може полягати ця допомога. Але потім прийшло розуміння, що допомагати потрібно — Україні, дітям, нашим юним артистам.

Щоб не програвати інформаційну боротьбу з росією, керівниця дівочого хору Вогник, моя дружина Олена Соловей звернулася до наших численних європейських колег, з якими ми зустрічалися на фестивалях конкурсах та разом сиділи у багатонаціональних журі, з ідеями.

Спочатку ми записали декілька мотиваційних відео, які транслювалися в Познані, в Лейпцигу, в країнах Балтії на центральних майданах міст, на мітингах в підтримку України.

Там ми розповідали про наші колективи, про те, що з початком повномасштабної війни діти розпорошені від Португалії до Швеції. Потім сконструювали перший тур. Він тривав майже місяць. Загалом ми дали 19 концертів у Німеччині, Польщі, у Литві — це міста Вільнюс і Каунас.

Виступали у дуже широкому спектрі: від концертних залів і катедралів, до щотижневих мітингів на підтримку України. Зібрали велику увагу преси. Майже після кожного концерту були виступи на регіональних або центральних каналах цих країн.

Той культурний фронт, який вирує зараз, мав би тривати принаймні з 2014 року, але тоді це відбувалося, на мій погляд, досить мляво. Та зараз усе змінилося.

— Як саме ви репрезентували Україну під час цих виступів? Що розповідали про війну з росією? — Основний меседж, який ми несли: Україна — це частина Європи. Україна — це країна з давньою і дуже розвиненою культурою, це культура, яку варто захищати.

Це країна, заради якої Європа має трохи пожертвувати своїм комфортом, своєю безпекою, своєю економікою, бо ми є частиною Європи. Ми — це перший захисний мур Європи. У Польщі та Латвії це розуміють дуже добре, там навіть не треба нікого в цьому переконувати.

Вони розуміють, що є наступними, тому допомагають щиро. Далі вже Німеччина, Австрія. На жаль, не всі іноземці розуміють, що якщо віддати Україну як жертву, на цьому війна не зупиниться.

Як і під час Другої світової війни, зараз деякі країни сподіваються, що вони далеко від цього, і що «глибокого співчуття та занепокоєння» буде достатньо. Ні, це не так.

Загальна наша думка була не просто викликати захват своїм співом чи жаль через наш стан, а саме нести цей меседж. В середині червня ми повернулися до України та отримали запрошення від наших колег в Італії. Йшлося про невеликий фестиваль, а також концерти на Сардинії.

— Як вам вдалося домовитися про виступ з The Rolling Stones? — Під час нашого першого турне до мене звернулися з компанії, яка саме організовувала концерт The Rolling Stones у Відні.

Десь у мережі вони побачили наші виступи і поцікавилися, чи хотіли би ми виступити на стадіоні Эрнст Хаппель разом із The Rolling Stones. Під час підготовки ми мали дуже непрості організаційні моменти, пов’язані з ковідною історією.

Та виступ відбувся — 15 липня, при повному стадіоні, це десь близько 60 тисяч глядачів. Треба сказати, що аудиторія The Rolling Stones — це десятки мільйонів фоловерів і в мережі, й просто так.

Уже через годину після виступу Мік Джаггер запостив спільне відео з компліментами на честь наших колективів. Я вважаю, що такого штибу події дуже потужно працюють на імідж України. Тож дякую Богу, що ми мали таку можливість і її використали.

Після того ми вирушили на Сардинію і там заспівали ще шість концертів у старовинних церквах, також — у різних туристичних локаціях, природних заповідниках. Наприклад, у європейському гроті Grotta di Ispinigoli.

До нас було дуже багато уваги з боку місцевої преси, телебачення, вийшло кілька статей. Як на мене, вплив російської пропаганди на Італію досить відчутний ще з часів Берлусконі.

Тож нам треба було достатньо аргументовано переконувати італійську аудиторію, що ми співаємо не просто за мир, а за мир після нашої перемоги. Настрої ж там були такі: потрібен негайний мир будь-якою ціною.

Проте ми з вами знаємо точно: мир будь-якою ціною з росією зараз — це нова війна за рік, два чи три. Тому доводилося це пояснювати. На кожному концерті ми продавали наші диски, збирали гроші для Збройних сил України.

Так закупили для 24 окремої механізованої бригади тактичне устаткування, для взводу Валерія Мірошниченка — окуляри нічного бачення. Звичайно, з масштабами Притули це не порівняти.

Але це важливо для наших дітей, аби вони розуміли, що не просто співають хорошу музику — вони є амбасадорами своєї держави, культури. — Ви подарували Міку Джаггеру вишиванку — розкажіть про це.

— Коли ця вся ідея про Rolling Stones набула реальних рис, ми думали, що йому подарувати. Звичайно, українська вишиванка — це найкраще, що може бути. Були певні побоювання, чи дадуть нам, як то кажуть, «доступ до тіла», адже після репетиції була певна дистанція.

Та коли музиканти почули наш спів, ця дистанція дуже скоротилася. Вони подарували нам свої диски, атрибутику від The Rolling Stones. Ми зробили спільну фотографію з трьома музикантами — цього не кожен партнер удостоюється.

Меседжі The Rolling Stones до їхньої аудиторії є дуже прозорими та сильними. Вони підтримують Україну в нашій боротьбі, це — дуже сильний партнер. — Розкажіть про учасників та учасниць хору — хто вони? — І Вогник, і Дзвіночок — це колективи Київського Палацу дітей та юнацтва.

Наші діти — це кияни, якщо брати Київ як велику агломерацію. Обом колективам більше 50-ти років, ми працюємо в широкому репертуарному спектрі: від старовинної до популярної музики. Обидва колективи мають перемоги в європейських конкурсах.

У виступі з The Rolling Stones також взяла участь одна дівчинка з Миколаєва, Тетяна Вареник, донька нашої подруги. Напередодні виступу у Відні з’ясувалося, що в однієї дитини — позитивний тест на ковід. Тож ми шукали їй заміну. Знали, що Тетяна добре співає.

Як і половина українських сімей, Тетяна з мамою була змушена виїхати до Європи, зараз вони живуть у Братиславі. Знаючи, що ми будемо у Відні, вони приїхали просто побачитися з нами.

Ми попередили Тетяну про виступ менше, ніж за добу — вона вивчила музичний матеріал, який ми їй надіслали, по дорозі. — Які творчі плани ви з колективами маєте на найближче майбутнє? — Ми плануємо ще одну подорож до Європи.

У нас є багаторічні партнерські зв’язки з Нідерландами, ми були на гастролях в цій країні 28 разів. З поширенням ковіду ця традиція обірвалася, але зараз ми намагатимемося її відновити. Це наші плани на жовтень — початок листопада.

Крім того, ми молимося, щоб у нас була можливість з 1 вересня розпочати нормальну роботу в Київському Палаці дітей та юнацтва. Ми дуже хочемо зробити новий набір учнів. Наші колективи великі, в кожному — декілька вікових груп, це діти від шести років.

Кожного року нам потрібні нові співаки і співачки. Та для того, аби працювали школи і позашкільні навчальні заклади, потрібен спокій. Звичайно, ми продумуємо і варіанти для онлайн-навчання, але це все — імітація діяльності, це не є робота.

Багато дітей сьогодні були змушені виїхати зі своїх рідних міст та сіл, багато гуртків, музичних шкіл позакривалися зовсім або тимчасово. Та ми знаємо, що діти хочуть продовжувати співати, цей процес має бути безперервним.