Перемогу України у війні можна забезпечити, якщо вразити кремлівський режим в його серці — в Москві. Інтерв‘ю з Романом Безсмертним

Український політик, історик, посол в Білорусі у 2010−2011 роках у великому інтерв'ю Радіо НВ пояснив, чому ОДКБ безсиле, світ — у ядерному переляці, а Китай вказує на місце Росі, а також розповів про те, що насправді гарантуватиме безпеку Україні.

Відео дня — Почнемо, напевно, із Баку і Єревана, між якими наразі триває загострення. Спираючись на думку, яка мені здається правдоподібною: Єреван свого часу підписав такі собі «мінські угоди», які важко було виконати.

Чому саме зараз сталося це загострення, коли Росія, найближчий союзник, здавалося б, Вірменії, погрузла у війні в Україні. І яка тут роль Туреччини? — «Мінськ» вони намагалися підписати і намагаються підписати вже 33 рік.

І очевидно, що толку там ніякого не було, немає і його не може бути. І це причина, чому і для України «Мінськ» був безрезультатним від початку — звідти чекати щось було абсолютно недопустимо.

Тепер, чому зараз вибухнула чергова активність в ході цього конфлікту, яка періодично переростає в війну, і уже відбулося дві війни. Зараз незрозуміло, чи переросте те, що трапилося, в третю війну.

Дуже важливо розуміти постійну присутність в цій війні, в цих конфліктах Росії. І не тільки територіально.

На території Вірменії знаходиться військова частина, а так звані миротворці складаються винятково із російських військ, що забезпечують коридор для з'єднання Нагірного Карабаху і Вірменії, і окремі пости по території Нагірного Карабаху.

Цього разу, що треба чітко розуміти, Росія, потерпівши крах під Харковом, спровокувала нинішній конфлікт між Азербайджаном і Вірменією. Нагадаю три інформаційні повідомлення, які ми чули останні два тижні.

Перше — Росія передає контроль за окремими об'єктами Азербайджану. Чому? Тому що треба було виводити звідти війська, спрямовувати їх в Україну. Друге повідомлення, яке дали азербайджанські новини.

З постів, де мали перебувати російські війська, здійснено обстріл прикордонних постів Азербайджану. Азербайджан наніс удар у відповідь. Третє. Чому це сталося? З простої причини, що інформаційно ситуація під Харковом фактично накривала Росію.

І тому для Путіна, для кремлівської кліки конче було необхідно перехопити це інформаційне поле.

Як тільки почався конфлікт, почалися в обстріли Нагірному Карабасі, одразу Ніколо Пашинян, прем'єр-міністр Вірменії, телефонує, відбуваються телефонні дзвінки в трикутнику Путін-Макрон-Пашинян, Путін-Шольц-Пашинян і так далі.

Бо і Франція, і Німеччина входять в те, що називається мінський формат.

Таким чином Путін себе знову суб'єктивізує, перехоплює інформаційне поле, штучно починає наповнювати цим інформаційним полем Росію, і майже два тижні тримає Росію в інформаційному векторі чергової війни між Азербайджаном і Вірменією.

Друга річ, яка точнісінько так спровокована днями, і це не випадкова річ, — це чергові перестрілки між Киргизстаном і Таджикистаном. Це ще один додаток [до того], що Москві треба було тримати інформаційне поле.

Я вже не кажу про те, що сам цей конфлікт, перестрілки, війна між Киргизстаном і Таджикистаном розпочалася після візиту [міністра оборони Росії] Шойгу до Душанбе. Очевидна присутність російської сторони в початку зривів цих перемир'їв, домовленостей.

Це тим, чим Путін, кремлівський фюрер, намагається погасити пожежу, яка горить уже в Москві по причині поразки під Харковом. — Якщо говорити про те, що відбувається між союзниками: Вірменія просила захисту ОДКБ.

Як ви ці маневри оцінюєте і трактуєте? — Те, що стосується євразійського простору, те, що стосується ОДКБ, то ці структури з точки зору регламентних процедур відпрацьовані в порівнянні з аналогічними структурами на 5−6%.

Тобто вони всі існували і існують не для того, щоб забезпечувати задекларовані функції. «ЄврАзЕС банк для допомоги учасників!» «ЄврАзЕС фонд для допомоги учасникам!» Все це слова.

Всі ці структури існують для того, щоб забезпечити домінування Росії на цьому просторі, це по-перше. А по-друге, використовувати механізм для відновлення того, що називається Радянський Союз, під главенством Кремля.

Ніякого там принципу рівності немає! Коли виникають такі ситуації, як була в Казахстані, як трапилася зараз в Киргизстані, Таджикистані, як те, що відбувається між Азербайджаном і Вірменією в Нагірному Карабаху, ОДКБ безсиле! Я нагадаю, що в ОДКБ існує лише один підрозділ, який складається в загальній сумі зі 150 солдат, які раз на рік збираються то в Білорусі, то в Казахстані… — І ця структура створювалася як альтернатива НАТО? — Безумовно! Від самого початку було все зрозуміло.

Я був свідком навчань у Білорусі, коли вони прибули туди, одягли форму, пожили в наметах в степу, якусь юшку поїли. Потім зняли цей одяг, віддали на склад, переодяглися в національні військові мундири і поїхали додому. От і все навчання.

А те, що було в Казахстані, було смішним. Тому що там при десантуванні БМД (бойової машини десанту — ред. ), вона просто впала в болото, її потім ніхто вже не діставав.

Назвати їх навіть потішними військами, як колись були в відомого імператора, не можна, тому що там і тішитися насправді немає чим. — Про саміт ШОС, який відбувсяу Самарканді. Яка ваша оцінка цього зібрання? Що воно засвідчило? — Перше — це китайська ідея.

Всі розпорядчі, виконавчі функції Шанхайської організації співпраці знаходяться в Пекіні. Окремі виконавчі, секторальні [інституції] знаходяться в невеликих центральноазійських республіках: Киргизстані, Узбекистані, Казахстані. І в Туркменістані, мені здається.

Про що це свідчить? Пекін задумував цю ідею, як механізм збору під себе центральноазійських держав. Але коли цей процес розпочався, то на підніжку дуже швидко вскочила Росія, потім — Туреччина, а зараз — Іран.

Насправді ідея Пекіна — захоплення центральної Азії, домінування там — перетворилася в організацію, де йде поєдинок між Пекіном, Москвою, Тегераном і, зрозуміло, що останнім часом в цю суперечку вступила Туреччина.

І змагання [15 вересня] було б гріхом, аби Сі Цзіньпінь, голова КНР, не використав, щоб показати місце Росії.

Тому поведінка прем'єр-міністра Киргизстану, який запізнився на зустріч із Путіним, чи лекції, які вичитував Сі Цзіньпін кремлівському фюреру, — це все свідчить про те, що Пекін вважає на сьогодні вторинною роль Москви.

Але дуже цікавий розвиток ситуації далі, бо є Іран, є Туреччина. В усій цій організації присутня і Індія. Тобто насправді це така міна уповільненої дії, яка не буде вибухати різко, — вона просто буде розповзатися, як розповзається ОДКБ.

Очевидно, що Індії там некомфортно, як і Туреччині. Звідси очевидно, що треба очікувати півтора, два, максимум три роки створення певного Руху неприєднання, куди відійде Індія і цілий ряд держав світу.

Я назвав Рух неприєднання так, як воно колись називалося, — старою фразеологією. Це свого роду нейтральний клуб держав, які не будуть ні з одними, ні з іншими.

— Вони будуть відмежовуватися від Москви? — Вони будуть відмежовуватися і від Москви, і від Пекіна, і від Брюсселя, і від Вашингтона. Це буде щось таке, що «ми такі бідні, нещасні, дайте нам трохи допомоги, бо без допомоги ми не впораємося».

Я не знаю, яку роль у цьому може відіграти Москва, бо все залежить від того, якою світ бачить Москву після поразки у війні з Україною. Бо ви ж бачите, як соромляться в світі ставити це питання.

Навіть питання, а що таке перемога для світу у цій війні? Тому ця сором’язливість буде запускати цілий ряд ініціатив. Якщо воза ніхто не рухає, він сам починає з гори котиться, бо підгнивають колеса чи ще щось.

— Екскомандувач сухопутними військами США в Європі, генерал Бен Годжес закликав світ починати готуватися до розпаду Росії з певної такої низки причин, і зменшити геополітичні наслідки цього процесу.

Насправді Росія справді зараз «хиткий колос»? — Те, що Росія не справляється зі своїми внутрішніми проблемами вже давно, відомо світу. Інша справа, що світ заскочений ядерним потенціалом, який так само трухлий, як і вся Росія.

Але ж ніхто не буде аналізувати технологічну складову, тому що існує ядерний переляк в світі. Світ, перебуваючи в цьому переляці, просто не здатен на сьогодні раціонально мислити про долю Росії.

І звідси ця рефлексія президента Франції, канцлера Німеччини, іноді до цього вдаються і лідери США. І рефлексія на цю російську імпотенцію (політичну, оборонну і так далі) сама по собі небезпечна. Бо вона зберігає Росію в цьому статусі імперії зла.

І друга негативна річ — це блокує світ від раціонального розгляду. І ці здорові початки, які виникли в Росії, — національні рухи, світ з переляку їх не здатний не те, що підтримати, він не здатен їх раціонально побачити.

— Як правильно, раціонально готуватися до цього розпаду Росії? — По-перше, треба дати відповідь на питання продовження війни.

Я вже десятки разів казав, що поруч з українським солдатом має стати німецький, французький, американський, польський — європейський солдат, щоб стало зрозуміло, що таке війна? Тому що на побутовому рівні ще цю війну не розуміють в світі.

Її розуміє еліта, але це ще нічого не означає. Це перше. Друге. Треба чітко поставити питання: як позбавити кремлівський терористичний кооператив Озеро (негативне кліше щодо чинної влади в Росії - ред. ) можливості управляти ядерною кнопкою.

Бо немає небезпеки в тому, що ядерний потенціал може розійтися по національних державах.

Ніхто ж не говорить про те, що Росія має бути розірвана на шматки, але долю Росії мають визначати суб'єкти федерації! Тобто держави, які хочуть утворити національні держави, хай утворять. Хто хоче залишитися в конфедерації, хай будуть в конфедерації.

Але навіть на сьогодні те, що написано в російській конституції, не відповідає дійсності. І третє.

Чого хоче світ в результаті цієї перемоги? Позбавлення ядерного статусу Росії? Денуклеаризації? Він хоче репарацій? Він хоче капітуляцій? Він хоче відсторонення Путіна? Він хоче відсторонення кооперативу Озера від влади? Тут стільки питань, на які насправді в Другій світовій війні почали відповідати ще з грудня 1942 року.

Ще ніхто в проекції не бачив перемоги, але про це почали говорити. На сьогодні цього соромляться. І зупинилися лише на тому, що Рамштайн в них виконує технологічну функцію забезпечення України.

Там навіть не можуть оголосити, що Рамштайн може стати глобальною системою безпеки світу. Навіть в цьому соромляться зізнатися. Цих розмов не відбувається. Більше того, їх чомусь стримують, зокрема на військово-технічному рівні.

«Туди стріляйте, а туди не стріляйте», а в результаті це відтягує момент перемоги. Як ви розумієте, відтягування перемоги дає можливість злу накопичувати сили. Як ми зараз бачимо це.

— Чи бачите ви ознаки розвалу Росії? І як це має відбуватися? Ми розуміємо, що після того, як ми виженемо цю російську навалу з нашої землі, проблеми з Росією у нас не закінчаться, поки там не відбудеться зміна політичних еліт.

Ми бачимо вже повідомлення про те, що у Госдумі запиячили. Депутати пишуть листи в Госдуму, закликають оголосити Путіна зрадником.

Ми побачимо такий каскад цих обвалів, обрушень? Чи це не буде одномоментно? — Те, про що ви зараз говорите, — це Альфа і Омега Росії як держави, як явища. І його або бачать, або не бачать. Зараз його помітили.

Але воно було, воно є і воно буде, якщо зберігати Росію такою, як вона є! Насправді Росія — це 190 національних в’язниць, в які з тортурами знаходяться ці національні утворення.

А в Кремлі сидить фюрер зі своєю бандитською організацією кооператив Озеро і все робить, щоб ті національні осередки не відчули, не ідентифікували себе як татари, як башкири, як мордовці, як марійці, як дагестанці, як осетини і так далі.

Звідси питання щодо перемоги як такої і, друге — а що буде Росією, і якою вона буде, — це супер-важливі речі. Де можна ці питання розглядати? Тільки в форматі Рамштайн. Але для цього формат Рамштайн повинен доповнитися двома рівнями! Зараз він військово-технологічний.

Тобто він вирішує питання, де взяти зброю, скільки зброї, як розрахуватися; як, що і де виробляти. Має бути військово-політичний рівень, тобто рівень урядовий. І рівень стратегічний — рівень глав держав.

Бо на військово-технічному і технологічному рівні не розглядається питання про те, що таке перемога, яка мета. Яка задекларована політична мета цієї війни з українського боку? Ми чули одну: вийти на державний кордон. І то її сформували за останні півроку.

А зараз уже видно, що вийшовши на кордон, ми не розв’язуємо питання. Тому що є така зброя, як ракети. А далі розумні люди зараз сказали, що змінюється характер війни. Що вони недоговорюють? Що фронт, як явище зникне, але ракети будуть літати.

Питання: якщо не вразити кремлівський режим в його серці - в Москві, можна забезпечити перемогу? Не можна.

— Можливо, в Києві мають певні сподівання на цей договір про колективну безпеку України? Як, на вашу думку, зробити так, щоб він був не просто формальністю, а реально працював? Чи це неможливо? — Я дав слово не критикувати політичне керівництво у нинішній ситуації.