Важливе питання. Чому нічого не хочеться і як повернути собі смак до життя

Свічку таку, щоб пахла затишком та казками. Меблі на терасу у той наш будиночок, який довелося поставити на паузу. Відео дня Адже давно такого не було: хочу — дуже хочу! - Шукаю і знаходжу - купую! То «не можу собі дозволити». То «незручно якось собі зараз щось дозволяти».

А якщо узагальнити, річ у тому, що… ось не хочеться. Все звелося до базових потреб та їхнього задоволення. Нічого не хочеться. І це НЕ ОК. Для людини абсолютно природно хотіти, шукати, прагнути, як мінімум, просто мріяти.

У цьому і розвиток, і самореалізація, і цікавість, і винагорода та й у принципі життя. Чому нам нічого не хочеться? Для початку ми втомилися. Фізично: життя у воєнний час сповнене стресу, ми не висипаємося, ми нервуємося, ми працюємо надмірно.

І емоційно: ми чекаємо хороших новин, але навіть коли ми їх отримуємо, їх зазвичай супроводжують дуже погані новини, і ми втомилися розчаровуватися, ми ніби висихаємо зсередини.

Інша причина, яку я фіксую у своїх друзях, клієнтах, близьких і в собі самій — навіть коли начебто прокидається бажання чогось ми себе зупиняємо. Пляскаємо по руках, як дитину, яка до обіду тягнеться за цукеркою. Не втомлюся повторювати, це важливо: хотіти і брати.

Хотіти та отримувати. Ніхто нас по цеглинці не відбудує, якщо ми цим не займемося. Адже завжди буде хтось, кому гірше, ніж нам.

Після всіх перемог, розборів польотів, після нормалізації життя ( яка обов'язково настане!) — завжди — будуть люди, справи, компанії та починання, які вимагатимуть нашої допомоги або ми думатимемо, що маємо її надати.

Але це абсолютно не означає, що ми стаємо від цього менш важливими. І що наші бажання втрачають у ціні чи актуальності. Отже. Як знову захотіти? Перше – забезпечити собі базову турботу.

Все те, про що я пишу постійно - намагатися спати скільки потрібно, їсти коли потрібно, влаштовувати інтернет-дієту і голодування новин, обійматися з близькими, плакати коли хочеться поплакати. Базова психологічна гігієна, ви розумієте. Друге – вигадувати собі винагороди.

Припустимо, у зв'язку з війною ви працюєте втричі більше, бо людей у компанії поменшало, а роботи стільки ж. Супер – вигадуйте собі заохочення за кожне зроблене завдання.

Підготували звіт — відведіть себе на каву з круассаном на свіжому повітрі, і нехай у навушниках грає улюблений альбом.

Зробили презентацію та відправили її клієнту – супер, подивіться серію улюбленого серіалу, прямо на роботі, чому ні? Те саме і поза роботою: не пропустили жодне тренування з йоги за тиждень — це цілком « тягне» на нову сукню, тим більше довкола розпродують літні колекції.

Ходимо, дивимось, приміряємо. Третє – захочете чогось у майбутньому. Згадайте, чого ви хотіли перед війною. Так, наприклад, дочка моєї подруги дуже хотіла годинник Apple Watch, і відкладала з кишенькових грошей у «банку», щоб купити їх собі до дня народження.

Математично все сходилося, але коли почалася війна, вся банка пішла ЗСУ ( Як знайомо, правда?) Так ось, згадайте свій Apple Watch і відтепер усі гроші, які ви відкладаєте, ділите на два — половину в банку « ЗСУ» ( Я умовно), половину - в ту саму банку імені вашого заповітного подарунка собі.

Будуйте плани, візуалізуйте матеріальні радощі у майбутньому. Це важливо, це мотивація, і нормалізація себе. Хотіти не шкідливо. Хотіти – необхідно. Тому хто куди, а я за свічкою. Скоро прийдуть холодні вечори, влаштовуватиму собі hygge зі свічками, пледом і какао.