Чия влада — того й віра. Чому православ'я трясуть війни, а протестантизм — ні?

"Православ'я вибудовується за ієрархічним принципом, зверху вниз. По суті, це армійський принцип. Глава церкви має всю повноту влади, розставляє кадри: професійні попи — як офіцери в армії". Думка.

Вся справа у різниці організаційних принципів, на яких вишиковуються православ'я та протестантизм. Православ'я шикується за ієрархічним принципом, зверху вниз. По суті, це армійський принцип.

Глава церкви володіє всією повнотою влади, розставляє кадри: професійні попи, так само, як і офіцери в армії, просуваються кар'єрними сходами, їх кар'єра головним чином залежить не від пастви, а від прихильності вищого начальства, чим вищу посаду займає клірик, тим більшими матеріальними благами та привілеями він володіє.

У такій церкві є свої рядові та свої генерали. Організована за армійським принципом церква є жорсткою бюрократичною вертикаллю, яка не терпить жодної дискусії і вимагає від свого кліру беззаперечного підпорядкування.

Такий організацією легко управляти, використовуючи, як і в армії, звичайний циркулярний принцип. Зрозуміло, що як будь-яка бюрократична організація, вона не ефективна, проте легко керована.

А якщо церква численна, охоплює своїм впливом мільйонні маси парафіян і при цьому ще легко керована, то така церква є безперечним політичним інтересом для будь-якої влади.

Дві бюрократичні організації, влада та церква, легко знаходять спільний інтерес і обмінюються послугами. Церква дає владі лояльність до неї своїх парафіян, а влада дає церкві патронаж.

Але якщо в силу історичних причин у країні існують дві або більше церкви, які можна порівняти за своїм потенціалом, то між ними природно виникає суперництво за державний патронаж. Зазвичай перемагає та церква, яку підтримала влада.

Боротьба продовжуватиметься доти, доки в країні не залишиться єдина православна церква. Якщо в країні немає інших конфесій, то така церква та її релігія, за фактом, стають державною церквою та державною релігією, щоб не було написано в Конституції.

На відміну від православ'я, численні протестантські конфесії організовані за принципом мережі.

Є тільки одна християнська ідеологія, що об'єднує, набір, так би мовити, базових принципів, а протестантські громади організовані не за ієрархічним принципом, а на основі низової автономної ініціативи.

Кожна громада сама організовується, сама обирає собі лідера громади, причому, як правило, на тимчасовій ротаційній основі, який найчастіше виконує свої обов'язки, як то кажуть, без відриву від виробництва.

Тобто якийсь Вася-слюсар може протягом року приймати членські внески, проводити обряди тощо.

Для держави, для політиків такі мережеві організації не становлять інтересу, бо у такої організації немає вищого ієрарха, який міг би циркулярно впливати на всю церкву на користь влади.

Ну, справді, як впливати на церкву, що складається з, скажімо, 20 тис громад?! Причому кожна громада фінансово автономна, не потребує жодного патронажу, більше того, всіляко цурається влади, практично не має власності, будівель і землі, і не бажає їх мати, не торгує акцизними товарами, їх клірики не роблять кар'єри, не мають жодних пільг.

Нецікава для влади організація. Очевидно, між самими протестантськими конфесіями існують свої терки. Але вони не можуть залучити до цих терок державу і самі свої громади, саме через мережевий принцип організації.

Вони не можуть залучити державу на свій бік, щоб спробувати стати домінуючим, тобто державною церквою та державною релігією.

Загальний висновок: Якщо в країні є церкви, побудовані за бюрократичним, армійським принципом, то вони завжди боротимуться з іншими церквами, побудованими за аналогічним принципом і залучатимуть до цієї боротьби владу та політиків, продаючи свої церковні вертикалі.

Якщо така боротьба призвела до перемоги якоїсь однієї церкви, то реалізувати в такій країні принцип відокремлення церкви від держави в принципі неможливо, оскільки влада та церква зливаються в екстазі.