З цієї розмови постає широка палітра спогадів і роздумів про літературний процес останніх ста років і людей, які його творили, про виклики, які нас визначають, й питання, які залишаються.
У першій з трьох частин інтерв’ю, записаного у 2024-2025 року роках для "Радіо Хартія", Ліна Василівна аналізує роль української шляхти й інтелігенції, яка ставала на службу Російській імперії або навпаки — чинила їй спротив; прагне розібратися у джерелах імперського мислення, а також нагадує про необхідність розрізняти ганьбу і трагедію, вчитуючись в історію ретельно та обережно.
"Якщо ми дивимось на цю війну (російсько-українську — Ред. ), то є якісь локальні поразки. Наприклад, Маріуполь, де наш гарнізон змушений був здатися у полон. Наскільки це, власне, багатьох об’єднало?" — запитав інтерв’юер Сергій Жадан у поетеси.
Ліна Костенко відразу ж уточнила, що українські військові не здавалися у полон. Мовляв, захисники міста виконували наказ головнокомандувача — Володимира Зеленського. "Не здавався наш гарнізон у полон. Не здавався він.
Йому звелів верховний головнокомандувач — скласти зброю й евакуюватися. Вони вийшли… Що далі було? […] Потім виявилось що це не евакуація, а полон. Хто за це буде відповідати?" — запитала Костенко. Сергій Жадан додав, що це питання риторичне, відкрите і дуже болюче.
"Це страшне. Їхні жінки постійно протестували, вимагали… Ви ж евакуювали хлопців, тепер відпускайте. Їх же там багато було — щось понад дві тисячі.
Потім у кожній групі, яку віддавали, тобто міняли, стільки на стільки… Це ж і Медведчука тоді поміняли… Теж треба питати, хто мав право його віддати — свідка такого… Так, віддають групами, а здавали весь гарнізон. Там 20, там 30, там — 15. Вже і не знаєш, чи їх повернули, чи ні.
Усе розмивається. Ніхто не мав права цього робити, як і дозволяти за добу увійти в Україну", — сказала Ліна Василівна під кінець першої частини інтерв’ю. Нагадаємо, раніше Фокус писав, що: Також ми писали, чому Ліна Василівна за життя стала українською легендою.
Всі права захищені IN-Ukraine.info - 2022