Відмова від України стане помилкою для Заходу. Чому допомога у війні має тривати до перемоги

Затяжна війна в Україні стає дедалі очевиднішою реальністю, пише в колонці для The Hill історик Том Мокаітіс. Але допомога Заходу нації, яка воює, повинна залишатися постійною — інакше знецінюються вже принесені жертви.

До того, як осінні дощі перетворять рівнини на багнюку, залишилося всього кілька тижнів, а довгоочікуваний український літній наступ призвів до результатів, що розчаровують.

Українські сили домоглися обмежених місцевих успіхів у своєму наступі на Мелітополь, але не змогли перерізати сухопутний міст Росії з Кримом. Погода скоро призведе до зупинки великомасштабних операцій.

Всупереч поширеній думці, бруд, а не сніг, зупинив німецьке вторгнення в Радянський Союз у 1941 році.

Починаючи з середини жовтня, проливні дощі призводять до того, що росіяни називають "распутицей", коли поля перетворюються на трясовину, непрохідну для важких транспортних засобів. Відсутність прогресу в Україні, що розчаровує, пояснюється кількома факторами.

Усі вони вказують на ймовірність затяжного глухого кута. По-перше, Росія зараз веде війну, до якої її армія найкраще підготовлена.

У російської армії — вузьке співвідношення "зубів і хвостів": надто мало людей, які забезпечують матеріально-технічну підтримку передовим військам, через що було важко витримати швидкий наступ на Київ, який з таким тріском провалився навесні 2021 року.

Однак ця слабкість не заважає оборонним операціям. У росіян було достатньо часу, щоб підготувати кілька оборонних ліній, підтримуваних мінними полями, мінами-пастками і вогневими точками, а також накопичити запаси боєприпасів поблизу лінії фронту.

Перевага російських збройних сил в авіації, ракетах і артилерії дозволила їм стримати нападників і завдати шкоди інфраструктурі в глибині України.

Конфлікт тепер більше схожий на траншейну тупикову ситуацію Першої світової війни, ніж на маневрену війну Другої світової війни. По-друге, українські сили провели менш ефективну кампанію, ніж могли б.

Попри підтримку Заходу і мільярдну військову допомогу, надану США та їхніми союзниками, Україна все ще має збройні сили радянського зразка.

Вони не поспішали переймати те, що пруссаки відкрили в 19 столітті і що сьогодні звеличують усі західні армії: Auftragstaktik, тактику, засновану на виконанні місії, яка спонукає молодших офіцерів і унтерофіцерів проявляти ініціативу, використовуючи тактичні можливості.

В усуненні цього недоліку було досягнуто прогресу, але недостатньо швидко, щоб дати вирішальні результати.

У статті "Нью-Йорк Таймс" від 23 червня зазначалося розгортання дев'яти бригад чисельністю 36 000 осіб, здатних "застосовувати загальновійськову тактику — синхронізовані атаки піхоти, бронетехніки та артилерії, — якої вони навчилися в американських та інших західних військ".

Але і це примітне досягнення показує, наскільки повинна змінитися інша частина армії, щоб стати більш ефективною.

Американські аналітики також розкритикували Україну за нераціональний розподіл ресурсів і відволікання сил і техніки від основного удару на півдні на набагато менш важливий Бахмутський фронт.

Вони звинувачують у цьому рішенні "стару радянську комуністичну доктрину, яка прагне звести до мінімуму суперництво між фракціями армії шляхом надання однакової кількості живої сили і техніки всім командуванням".

Президент України Володимир Зеленський заявив в ООН, що збільшення військової допомоги має вирішальне значення для перемоги над Росією. Більше і краще обладнання, безумовно, допоможе Україні витримати війну, але, ймовірно, не вирішить її результат.

Постачати українців 155-мм артилерійськими снарядами — це одне, а дати їм сучасне, високотехнологічне обладнання — зовсім інше. F16 ілюструють проблему.

Тільки-но літаки було обіцяно, як стало зрозуміло, що лише деякі українські пілоти володіють англійською мовою, необхідною для навчання їх використанню. Щойно цю перешкоду буде подолано, має відбутися тривалий період навчання.

ВПС США можуть навчити досвідченого пілота управління F16 за п'ять місяців, а недосвідченого — за вісім. Однак навчання цих пілотів вмілому управлінню літаком у бою може зайняти до двох років.

Попри те, що F16 перевершують старі російські літаки, вони не міститимуть новітньої авіоніки та іншого обладнання, як ті, на яких літають американські пілоти.

Складна російська система ППО та вміле використання переносних зенітно-ракетних комплексів (ПЗРК) можуть завадити цьому літаку стати очікуваним переломним моментом у грі.

Ці фактори дають змогу припустити, що, хоча Україні й не загрожує безпосередня небезпека програти війну, вона, можливо, не зможе і виграти її, особливо якщо перемога означає звільнення всієї втраченої території.

Українці явно не зможуть перемогти у війні на виснаження проти набагато більшої нації з набагато більшим багатством, населенням і ресурсами.

Якщо не розраховувати на велику перемогу України на полі бою, що здається малоймовірним, знадобляться глибокі зміни в позиції Росії, щоб переломити ситуацію на користь України. Усі індикатори говорять про те, що цього не станеться.

Суспільна підтримка війни в Росії залишається сильною. Кремль пом'якшив наслідки західних санкцій, різко збільшивши торгівлю з Китаєм, Індією і Туреччиною. Іран постачає російську армію дронами, а Північна Корея незабаром може поставити їй артилерійські снаряди.

Чим же тоді може закінчитися ця жахлива війна? Однією з можливостей є врегулювання шляхом переговорів, яке на цьому етапі вимагатиме від Зеленського визнання втрати території та готовності Путіна до переговорів. Ні те, ні інше не видається ймовірним.

Зазнавши важких втрат на початку літнього наступу, українське командування проявило розсудливість, уникаючи великих дорогих наступів на користь невеликих локальних атак для отримання додаткових успіхів.

Якщо така модель збережеться, війна може тривати, як пророкує один британський генерал, "десятиліття". На жаль, затяжна війна посилює проблему втоми донорів.

Більш ніж половина американців, як і раніше, підтримують надання допомоги Україні на тому самому або вищому рівні, але опозиція зростає серед республіканців, які роблять це проблемою на поточних переговорах щодо бюджету. Втома донорів також виникла в Європі.

Польський прем'єр-міністр щойно оголосив, що його країна "більше не постачатиме зброю Україні". Лідер на виборах у Словаччині 30 вересня заявив, що "не відправить нічого в Україну".

На щастя, підтримка України залишається сильною в більшості інших країн НАТО, як і обіцянки допомоги. Після всіх страждань і жертв, відмова від України була б трагічною помилкою. Якщо вони готові боротися, ми повинні допомагати їм стільки, скільки буде потрібно.