Нова історія від Путіна: яку перемогу та території відібрали у Росії 1917 року і як було насправді

Фокус розібрався у паралельній історії від глави держави-агресора: чи могла перемогти Росія у Першій світовій, які території втратила імперія насправді і хто завдав удару в спину імператору. Станом на лютий 1917 року уже понад два з половиною роки йшла важка окопна війна.

Залучення до протиборчих таборів нових членів не давало бажаного результату. Не бачилося жодної перспективи прориву фронту та завершення війни перемогою будь-якої зі сторін.

Російська імперія, яка ще до великої війни страждала на корумпованість та низьку якість державного управління, морально застарілу та зовсім неефективну модель економіки, дуже важко переживала тяготи війни.

Мільйони працездатних здорових чоловіків мобілізували до складу російської армії, а про їх сім’ї, більшість з яких і до війни ледве зводили кінці з кінцями, ніхто й не намагався по-справжньому турбуватися.

Власники підприємств зловживали можливістю видавати бронь своїм працівникам, тому заставляли їх працювати практично за їжу.

В селах же, де більшість господарств до війни ледве забезпечували себе необхідними для біологічного виживання ресурсами, після мобілізації значної частини чоловіків та під тягарем потреби забезпечувати фронт цілком реально постала загроза голоду.

В армії ж, яка страждала на проблеми з логістикою забезпечення усім необхідним, зокрема снарядами, ширилися усілякі негативні чутки, про те, що на імператора (який в Росії завжди добрий) мають згубний вплив напівбожевільний "святий старець" Григорій Распутін або, ще гірше, дружина Миколи II, яка народилася в Німеччині.

Така обстановка була ідеальним підгрунтям для пропаганди усякого роду популістів. Відсутність очевидних стратегічних результатів на фронті робилf заколот неминучим. Все почалося з проблем з забезпеченням продуктами жителів столиці – Петрограда. Їх підтримали військові.

По суті, це був переворот, влаштований елітами. Самодержавство було історичним рудиментом, яке не відповідало реальному стану справ та структурі російського суспільства початку XX ст. , де ключову роль вже грав приватний капітал.

По суті владу в формi державного правління було змінено з самодержавного одноосібного управління однією людиною (у випадку з Миколою II не надто до цього здібною) на олігархічну модель – де ключову роль мали відігравати еліти.

Росію було проголошено республікою, а владу передано Тимчасовому уряду, який очолив Олександр Керенський.

Вже через кілька місяців консервативна частина армії спробувала здійснити переворот та повернути усе назад (Корніловський заколот), проте він зазнав поразки в основному завдяки успішним діям більшовиків, які користувалися прихильністю значної чисельності простих солдатів (вчорашні мобілізовані робітники та селяни).

По суті стало очевидно, що "низи вже точно не хочуть" жити по старому, в той час як російська еліта "не може", а скоріш за все, не хоче суттєво змінювати суспільну систему в гігантській імперії.

Творці лютневої революції просто хотіли перерозподілити владу на верху і, отримавши, те чого прагнули, воліли надалі все "спустити на гальмах". Українці це відчули в особі Центральної Ради, якій Тимчасовий уряд відмовив навіть у декларуванні прагнення до автономії.

В таких умовах надмірного закручування гайок, коли до рішучих дій готова значна частина суспільства, настає зоряний час для найбільш радикально налаштованих елементів. Такими в тодішній Росії були більшовики.

Це радикальна частина російської Соціал-демократичної робітничої партії, яка мала намір повністю переформатувати суспільні відносини спочатку в Росії, а згодом і в усьому світі.

Маючи значну соціальну базу злиденних людей, яким нічого втрачати, водночас навчену володіти зброєю в умовах тотальної мобілізації, вони спочатку здійснили переворот, скинувши непопулярний Тимчасовий уряд у жовтні 1917 року.

Потім, програвши вибори до установчих зборів, більшовики просто розігнали їх вже у 1918 році та розв’язали криваву громадянську війну проти своїх опонентів. Варто відзначити кілька важливих моментів.

Саме більшовицький переворот, який відбувся 25 жовтня 1917 року (7 листопада за новим календарним стилем, який ввели в дію більшовики) призвів до відцентрових рухів національних територій імперії.

Саме після більшовицького перевороту Центральна Рада у Києві проголосила спочатку Українську народну республіку (III універсал), а потім і її незалежність IV універсал.

Століття репресій російської монархії придавили національні рухи й тому революцію робили інтелігенти, які були готові до радикальних дій лише у критичній ситуації – й більшовики її створили. Схожі процеси відбувалися і серед інших поневолених народів.

Тож більшовицький переворот призвів до фактичного розпаду Російської імперії на численні національні держави, просто "республіки" та просто на території, контрольовані звичайними бандами.

Ці процеси занурили колишню імперію у кілька років тривалої громадянської війни, активна фаза якої завершилася в різних місцях вже у 1920-х роках.

Для українців, білорусів, народів Балтії та Кавказу це була не громадянська війна, а національно-визвольні змагання, які для більшості завершилися невдачею. Слід відзначити, що на момент утворення Радянського Союзу у 1922-1923 рр.

практично усі території колишньої Російської імперії знову поверталися під контроль Москви. Так, формально Росія (Російська Соціалістична Федеративна Радянська Республіка) суттєво зменшилася у площі.

Було утворено фейкові республіки (зокрема, УРСР), згодом свою формальну "незалежність" отримали і народи Середньої Азії, проте фактично під контролем Москви залишилось понад 90% земель колишньої імперії.

Було втрачено контроль над такими територіями: Проте за результатами Другої світової війни Москва отримала контроль над значно більшими площами. Тому з територіальної точки зору події 1917 року не стали катастрофічними для Російської імперії.

Можна сміливо говорити, що перемога у Другій світовій війні нівелювала "втрату перемоги" у Першій світовій. Це справді мало місце (наскільки це можна стверджувати з огляду на те, що історія не знає умовного способу).

Четверний союз покладав великі надії на дестабілізацію ситуацію в Росії, адже вихід її з війни позбавляв Німеччину та Австро-Угорщину необхідності воювати на два фронти. Тому існує конспірологічна теорія, що самий переворот був проектом німецького Генерального штабу.

Фактом як мінімум є сприяння німців більшовикам, зокрема, пропуск того самого запломбованого вагона з Леніним, який проїхав через німецьку територію. Так чи інакше, більшовики зробили те, чого від них вимагали німці – вийшли з війни без узгодження із союзниками по Антанті.

У м.

Брест-Литовський в березні 1918 року від імені Росії делегація більшовиків підписала договір, за яким укладала мир із державами Четверного союзу, чим порушила домовленості з Антантою, які союзники уклали ще у вересні 1914 року, коли зобов'язалися не укладати сепаратних договорів (не виходити з війни окремо від інших).

Також більшовики визнали новоутворені національні держави, які перед цим визнали держави Четверного союзу, зокрема, Україну. У радянській історії це подавалося як визнання німецької окупації частини російських територій.

Ці держави стали базою для забезпечення німецької армії у їх фінальному наступі на Париж. Зрозуміло, що після такого кроку жодної мови про визнання Росії країною-переможницею бути не могло.

Війська Антанти навіть висаджувалися на території колишньої імперії, щоб підтримати антибільшовицькі рухи, проте ціна життя вже тоді на Заході була занадто високою, щоб довести цю справу до кінця.

Питання оцінки подій 1917 року в Російській імперії лежить саме у філософській площині й тут Володимир Путін повністю показав себе. Для нього важливим є територія та слава переможця. Хоча з територією все зовсім незрозуміло.

Можливо, він має на увазі саме формальне зменшення площі саме Російської радянської республіки. Судячи з попередніх заяв, саме формальний розділ СРСР на республіки російський диктатор вважає коренем причин розпаду СРСР у 1991 році.

Саме звідси він витягнув цю тезу з альтернативної історії про "Україну, яку створив Ленін". Щодо втраченої перемоги, то навряд чи перемога у Першій світовій війні якось суттєво б позитивно вплинуло на процеси в російському суспільстві.

Уся його система була (і залишається) заточеною на задоволення потреб еліт, народу ж залишали право отримувати задоволення від пафосу державної величі.

Прекрасним історичним аргументом є аналогія з перемогою у Другій світовій війні, яка принесла радянським громадянам, зокрема українцям, черговий голод 1946/1947 років.

В той час як для багатьох людей усі негативи 1917 року асоціюються із жахливою громадянською війною, яка забрала та зруйнувала життя мільйонів, то для Кремля – це ефемерна втрата територій та можливостей отримання лаврів переможця у великій війні, яку саму по собі увесь цивілізований світ вважає трагедією.