Корейська казка. Чому західні розмови про заморожування війни не застосовуються до України

Популярні останнім часом на Заході розмови про "Корейський сценарій" — це не для війни в Україні, вважає блогер Петро Олещук. Наша ситуація у кількох важливих аспектах зовсім не схожа на конфлікт 75-річної давності.

Останнім часом в американських ЗМІ почали з'являтися дивні публікації з тим, що вони називають обговоренням "Корейського сценарію" для України.

Що характерно, автори цих публікацій, судячи з усього, або самі взагалі не розуміють, що таке цей "Корейський сценарій" насправді, або просто роблять вигляд, що не розуміють, бо для "Корейського сценарію" потрібно кілька компонентів, яких у російсько-українській війні немає і близько.

І я навіть не кажу про те, що у Корейській війні "титульними" суб'єктами були дві різні Кореї — комуністична та прозахідна. Головне — те, що у Корейській війні безпосередньо воювали великі світові держави. США (за підтримки своїх союзників), та Китай (за підтримки СРСР).

Це робило даний конфлікт війною світового масштабу, і, зрештою, і обумовило її "заморожування", оскільки сторони не могли перемогти одна одну, а йти на ескалацію не збиралися, бо вона могла означати лише ядерну війну.

"Корейський сценарій" для України — це що? Введення американських військ? Створення американських баз? Ввезення американської ядерної зброї? Ні? Ну тоді це не "Корейський сценарій", а просто нова назва для чергових "Мінських домовленостей", які, як усі ми знаємо, завершуються черговим нападом росіян.

Просто "Мінські домовленості" мають погані асоціації, а коли усі чують про "Корейський сценарій", то всім на думку одразу спадає футуристична Південна Корея, корейська поп-музика, корейські бренди електроніки та інші переваги провідної азійської держави.

Але всі ці розмови про "заморозку" не мають до реалій Корейської війни жодного відношення. Ключова проблема будь-яких "сценаріїв заморозки" полягає у тому, що вони не враховують відсутність паритету між Україною та її ворогом.

Це навіть якщо ми припустимо, що хтось на це все погодиться. Заморожують те, що розморожувати потім буде дуже не вигідно.

І як хтось на Заході збирається це робити у випадку росіян? Знову лякати їх санкціями? Чи постачанням зброї Україні? А потім цією зброєю знову буде заборонено бити по російській території? Тоді чому б росіянам знову не спробувати здійснити агресію? У гіршому випадку — їх просто витіснять з зайнятої під час агресії території.

А може і не витіснять? Чим погано с точки зору агресора, який не звик враховувати втрати? Для утримання паритету Україні конче потрібні засоби, які будуть цей паритет підтримувати єдиним доступним для росіян способом — знищенням чогось для них цінного.

Наприклад, НПЗ і всього, що пов'язане з нафтопродуктами. До речі, нещодавно відбулася чергова успішна операція. СБУ та ГУР в ніч на 17 травня атакували цілі окупантів у Севастополі, Туапсе та Новоросійську.

Дрони влучили у морський порт, НПЗ, нафтовий термінал та електропідстанцію. Якщо НПЗ уже зазнавав атак раніше, то порт — це цікаве розширення "меню" атак, бо це уже стосується і самої нафти, а не лише нафтопродуктів.

Подібні спецоперації — це розмова з росіянами на доступній для них мові. Бо як вони мислять? Вони можуть робити все, допоки не подержать по пиці.

Тактика західних партнерів України — не давати по пиці, а легенько ступати по ній долонею, сподіваючись, що це переконає змінити модель поведінки. Звісно, це нічого не змінює, а лише підживлює інтерес. А от удари по тому, що приносить росіянам реальні гроші — це уже серйозно.

Звісно, якщо займатися цим достатній час та витрачати достатні ресурси. Паритет з російськими імперцями може бути, наприклад, забезпечений, коли в України будуть засоби ураження більшості найбільш дохідних російських підприємств у результаті однієї або кількох атак.

Якби це було так, і якби росіяни знали, що це так, то і геополітична ситуація була б іншою. Але західні партнери, звісно, думають про інше. Їм головне, як відзначив нещодавно український президент, аби "ніхто не програв, і ніхто не виграв".

Але як це забезпечити, якщо між сторонами такий колосальний ресурсний розрив? Зробити це майже неможливо, хоча б тому, що неможливо порахувати, скільки ресурсів треба точно, аби тримати "баланс".

Тому "західні партнери" спершу з усіх сил пручаються, аби давати Україні сучасну авіацію, бо раптом українці ще почнуть перемагати, і гублять момент, коли росіяни масово починають використовувати КАБи, проти яких в українців не лишається засобів.

І тут уже сучасна авіація — це не засіб якогось наступу, а просто засіб, як утримувати баланс, але час, необхідний на впровадження сучасних літаків, уже втрачено.

Тому про адекватні відповіді Україні доводиться турбуватися самостійно, з використанням тих засобів, які в України є.

І де тут "Корейський сценарій"? Лише у свідомості західних журналістів, які останнім часом демонструють все нижчий рівень розуміння реальної ситуації як у світі, так і в Україні. Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції.