Чи потрібен Україні російський проєкт? 8 запитань про добудову Хмельницької АЕС

Кучма). "Ніколи такого не було — й ось знов" (В. Черномирдін) Не можна сказати, що проєкт будівництва третього та четвертого блоків Хмельницької АЕС — такий вже й новий. Він зародився ще у часи Л. Брежнєва в 1971 р.

у межах планів СРСР щодо спорудження станції із чотирьох атомних блоків по 1 ГВт кожний. Реалізація проєкту ХАЕС 3,4 у місті Нетішин розпочалася у 1986-1987 рр. , й вже у 1990 р. припинилася через мораторій, який був викликаний Чорнобильською аварією 1986 р.

Довідково: перший блок ХАЕС був зданий в експлуатацію в 1987 р. , другий – в 2004 р. Не пройшло й 25 років, як проєкт вирішили відновити під час чергового нестримного приливу російсько-української "дружби".

Це сталося майже відразу після обрання президентом того, хто "порожняк не гонит" на зустрічі прем’єрів України та Росії 30 квітня 2010 р.

Одним із головних лобістів проєкту тоді був експрезидент НАЕК "Енергоатом", а нині член комітету безпеки та оборони Ради Федерації Росії або просто багаторічний суперагент російських спецслужб Андрій Деркач.

Водночас формальним рушієм проєкту був нинішній голова російського миру в Україні та чільник ОПЗЖ Ю. А.

Бойко (тоді був міністром енергетики) Після перемоги Революції Гідності втілення проєкту припинилося — й ось зараз знов питання його відродження стоїть на порядку денному, але вже на базі російських реакторів, збудованих ще в епоху "доісторичного матеріалізму" для болгарської АЕС Белене.

Прийняття рішення, реалізовувати або не реалізовувати проєкт ХАЕС-3,4, потребує відповіді на наступні питання: У прихильників російського проєкту, однак, є "потужний" аргумент – "так він набагато дешевший за інші".

Так, "Москвич 412" також набагато дешевший за нову "Тойоту" й також ще може, в принципі, їздити, але чи багато бажаючих його придбати? Як відомо, від російського ядерного непотребу відмовилася не тільки Болгарія, але й Іран та Індія, куди намагалися перепродати реактори з АЕС Белене.

Від іншого проєкту побудови АЕС за російським проєктом ВВЕР-1200 (Ханхіківі – 1), не дивлячись на великі збитки, відразу після початку широкомасштабної агресії РФ проти України теж відмовилася Фінляндія – вчасно зрозуміли, що безпека та надійність дорожче за гроші.

Особисто я є прихильником атомного сценарію розвитку української енергетики до 2050 р. плюс ВДЕ й плюс балансуючи газові електростанції та energy storage. Натомість впевнений що Україна має право на вибір найкращого реактора, а не найдешевшого російського барахла.

Я взагалі не являюсь фанатом російських технологій, й, зокрема, ядерних. Обирати варто проєкт на відкритому конкурсі за участю провідних світових компаній, де російському металобрухту немає бути місця.

Переконаний, що відбір має відбуватися серед Westinghouse, AREVA (Франція), KEPCO (Південна Корея), AECL (Канада), Toshiba (Японія) та інших. Вважаю, що перспективними для України є також проєкти із будівництва малих модульних реакторів SMR. Але це вже є темою іншого посту.

Завжди був прихильником усунення енергетичної залежності від РФ. Жорстко виступав проти Харківських угод та ядерних проєктів за участю російських компаній у часи Януковича.

У цьому матеріалі наведені мої власні оціночні судження що можуть як збігатися так й не збігатися із офіційною позицією державних органів. Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися із позицією редакції.