Політичний аналітик Ділан Мотін в колонці для Channel News Asia стверджує, що це уявлення є хибним — крім того, Пекін узагалі не має ні бажання, ні можливостей примушувати до чогось Путіна.
"Росія зараз настільки залежить від Китаю, що один телефонний дзвінок президента Сі Цзіньпіна вирішив би цю кризу", — заявив президент Фінляндії Александр Стубб, обговорюючи війну в Україні минулого тижня.
"Якби він (Сі) сказав: "пора почати мирні переговори", Росія була б змушена це зробити", — сказав Стубб в інтерв'ю Bloomberg. — "У них не було б іншого вибору". Це твердження передбачає дві речі. По-перше, Китай може змусити Росію відмовитися від вторгнення в Україну.
По-друге, він може захотіти це зробити. Обидва припущення неправильні. Китай і Росія рекламували відносини "без обмежень" з лютого 2022 року, за кілька днів до вторгнення Росії в Україну.
Дійсно, лідери обох країн зовсім недавно на саміті Шанхайської організації співробітництва в Казахстані привітали своє партнерство як таке, що "переживає найкращий період в історії".
Китай є найбільшим торговельним партнером Росії протягом 13 років, при цьому китайські товари становлять понад 30 відсотків російського імпорту. Ба більше, російський військово-промисловий комплекс імпортує великі обсяги комплектуючих з Китаю.
Китайське обладнання подвійного призначення, таке як дрони і легкі транспортні засоби, використовується російськими військами, які воюють в Україні. Отже, у Пекіна є певні важелі впливу на російську військову машину.
Проте залежність Москви від китайської підтримки не слід переоцінювати. Росія — велика держава і одна з провідних світових економік, а Україна — невелика країна, яка відчуває нестачу грошей.
Скорочення торгівлі з Китаєм, безсумнівно, завдасть шкоди економічним перспективам Росії, але мало допоможе виправити дисбаланс сил між Росією та Україною. Ще більш шкідливим було б ембарго на матеріали та обладнання подвійного призначення.
Але й цього може виявитися недостатньо, щоб зупинити Росію. Потужна російська оборонна промисловість прийшла на зміну Радянському Союзу, який не покладався на зовнішніх партнерів.
Росія — країна з населенням майже 150 мільйонів осіб, з великою промисловою базою і майже безмежними природними ресурсами. За необхідності вона може стати самодостатньою.
Наприклад, внутрішнє виробництво снарядів у Росії вже перевищує виробництво всього колективного Заходу.
Москва масово імпортує китайські товари, тому що вони дешеві і дозволяють її працівникам зосередитися на більш якісних операціях, тим самим прискорюючи виробництво і обмежуючи витрати.
Але якщо Китай припинить увесь експорт товарів подвійного призначення в Росію (особливо автомобільні деталі), російська промисловість з часом зможе замінити більшу їхню частину вітчизняним виробництвом.
Звичайно, це буде дорого і болісно, але недостатньо, щоб зламати її воєнний апарат. У будь-якому разі, Китай — не єдиний помічник Росії. Кремль може розраховувати на Північну Корею, Іран і навіть на товари, які таємно імпортуються через треті сторони із Заходу.
Так чи інакше, потенційний тиск Китаю на Росію є сумнівним, оскільки Китай не зацікавлений в ослабленні Росії. Війна в Україні триває вже понад два роки. Якби Сі вважав, що російське вторгнення серйозно загрожує безпеці та добробуту Китаю, він би вже відреагував.
На такому пізньому етапі конфлікту немає жодних підстав очікувати раптової зміни поглядів Пекіна. Китай стверджує, що він є нейтральною стороною в українському конфлікті і прагне сприяти мирним переговорам.
Президент України Володимир Зеленський заявив минулого місяця, що Сі Цзіньпін у телефонній розмові між ними заявив, що не продаватиме зброю Росії. Але Пекін зацікавлений у тому, щоб Москва виграла війну проти України.
По-перше, Росія — єдина світова держава, що підтримує тісні відносини з Китаєм. Переможена й ослаблена Росія залишить Пекін сам на сам у конкуренції зі Сполученими Штатами та їхньою величезною мережею альянсів.
І навпаки, сильна Росія допоможе створити противагу Вашингтону. Якби Сі теж вирішив застосувати силу для вирішення тайванської проблеми або інших прикордонних конфліктів, він був би радий отримати підтримку від сильного Володимира Путіна.
По-друге, грізна Росія являє собою цінне відволікання. Це змушує Вашингтон звернути увагу на європейські справи і вкладати гроші та ресурси в підтримку України. Чим більш загрозливою є Росія, тим менше можливостей у США для стримування Китаю в Індо-Тихоокеанському регіоні.
Ба більше, Кремль може спровокувати проблеми в Європі під час тайванської надзвичайної ситуації, тим самим ще більше розділивши увагу Америки.
У разі рішучої поразки в Україні Кремлю доведеться зробити пріоритетом внутрішню консолідацію, і він не матиме коштів, щоб серйозно загрожувати НАТО. Такий сценарій дозволив би США зосередити всю свою енергію проти Китаю, серйозно ускладнивши регіональні амбіції того.
Розрахунки Пекіна, схоже, окупаються. Після провалу літнього контрнаступу України у 2023 році російська армія оговталася від занепаду і тепер має перевагу.
Якщо не зважати на непередбачувану і драматичну зміну балансу сил, вона, схоже, має хороші можливості для перемоги над Україною. Тепер загартовані в боях і більші, ніж до 2022 року, російські війська становитимуть постійну загрозу східному флангу НАТО.
Це змушує американських фахівців з планування йти на болючі компроміси — сили США вже перенапружені між захистом Східної Азії, Східної Європи та Близького Сходу. США не повинні потрапити в пастку пріоритету Європи над Азією.
Українська
English
USA
Français
Deutsch
Italiano
Polski
Čeština
Español
Slovensku
