Космiчнi проекти, криль та прісна вода: чим багата Антарктида, кому все дістанеться та чи загрожує війна за континент
Цілий у прямому сенсі океан риби та інших жителів водяного світу, а також пінгвіни, багато пінгвінів. Саме про це, напевне, ви подумаєте, коли почуєте слово Антарктика.
Але якщо заглянути глибше – то у цьому специфічному регіоні планети є речі значно цікавіші та важливіші для людства. Глобальні зміни у кліматі як природному, так і геополітичному заставляють по-новому подивитися на полюси планети Земля.
Між Арктикою (так називається регіон, який знаходиться в середині північного полярного кола – умовної географічної лінії, яка проходить приблизно по 66 паралелі) та Антарктикою (відповідно регіон, який знаходиться в середині південного полярного кола, яке теж проходить по 66 паралелі, але на півдні планети) попри певну схожість є цілий ряд суттєвих відмінностей в географічному, політичному, економічному та навіть соціальному аспектах.
Почнемо із географічних відмінностей – основою Антарктики є материк Антарктида (площа близько 14,2 млн квадратних кілометрів), який поділяється на західну частину (Мала Антарктида), яка являється сукупністю архіпелагів (груп островів) та східну, яка є суцільним континентом за розміром приблизно як Австралія.
Основою Арктики ж є Північно-Льодовитий океан. Тепер перейдімо до більш суттєвих — відмінностей політичних. Почнемо з того, що міжнародним договором від 1959 року територію Антарктики розширено до 60 паралелі південної широти.
Тобто до географічного Заполяр'я додано ще 6 градусів або близько 700 кілометрів в сторону екватора. Це пояснюється геополітичною особливістю південної півкулі. Так історично склалося, що усі наймогутніші держави планети розташовані на північ від екватора.
Частина з них мають прямий (Росія та США) або непрямий (Велика Британія) вихід до Арктики. Тут показовим є намагання Китаю вклинитися до Арктичної ради попри свою географічну віддаленість від регіону.
Натомість до Антарктики жодна з великих держав не має прямого відношення — це й спричинило політичні кульбіти, які є досить показовими у питанні, як влаштований цей світ.
Вважається, що Антарктиду вiдкрив німець на службі в російському флоті Фабіан (Фаддей) Беллінсгаузен, але британці та американці висунули альтернативні версії, вказуючи, наче він насправді побачив не самий континент, а лише один із льодовиків.
Так чи iнакше, у ХІХ столітті, коли континент було остаточно відкрито, найближчими до нього виявилися далеко не наймогутніші на цьому світі Чилі та Аргентина.
З великих держав до нового континенту найближче опинилася Велика Британія з її колоніями — Австралія, Південна Африка, Нова Зеландія.
Проте до кінця століття технічні можливості не дозволяли освоїти материк повністю покритий льодом: товщина криги в середньому становить 1800 метрів, відповідно, максимальні числа сягають тисяч метрів.
З початком XX століття ентузіасти від науки все ж пройшли Антарктичний континент уздовж та впоперек. Не обійшлося без летальних випадків. Так, у грудні 1911 року першим південного полюса досягла експедиція на чолі із норвежцем Руалем Амундсеном.
Натомість експедиція його суперників на чолі із британцем Робертом Скоттом загинула по дорозі додому (вони досягли Південного полюса в січні 1912 року).
Поряд із беззастережними романтиками-ентузіастами Антарктику відвідували більш прагматичні мисливці за рідкісними видами місцевої фауни. Мисливці на тюленів, крилів та найбільш сумновідомі китобої.
Усі вони своїм агресивним полюванням поставили об’єкти свого ремесла на грань загибелі. В цей час розгорілися суперечки між Аргентиною та Чилі за території, які зараз називаються Антарктичним півостровом.
У 1908 році Велика Британія, яка провадила активні дослідження у регіоні, заявила про свої претензії на ці території.
Вже після Першої світової війни Нова Зеландія, а далі вже Франція Австралія та навіть Норвегія (недаремно її експедиція ходила до Південного полюса) заявили про свої претензії на певну частку Антарктики.
При цьому їх претензії часто стосувалися одних і тих же земель — чи то пак льодових пустель. А вже після Другої світової війни стало зрозуміло, що міжнародний порядок змінився. СРСР та США не оголошували претензій на шостий континент у міжвоєнний період.
Тож дві наймогутніші держави світу спізнилися на гонку за скарбами замерзлого континенту. За таких обставин "захід скасовується". Відтак жодних вагомих дій щодо Антарктики не відбувалося.
Саме в ці часи стали розповсюджуватися чутки, що цей безлюдний континент став прихистком для нацистів, які уникли правосуддя.
Країни, які висували претензії на антарктичні території, займалися "дитячими пустощами", крадучи прапори та інші знаки приналежності територій одна одної. Лише одного разу у 1952 році дійшло до стрілянини між британцями та аргентинцями.
Врешті у кінці десятиліття США вступили з ініціативою про нейтралітет Антарктики. З липня 1957 по липень 1958 року тривали найбільші міжнародні дослідження планети – міжнародний геофізичний рік.
Після цього восени 1959 року у Вашингтоні відбулася конференція щодо освоєння регіону, на якій було вирішено, що Антарктида не дістанеться нікому.
Кожна країна світу отримала право вільно досліджувати Антарктику (саме на цій конференції її межі виділили 60 паралеллю), але жодна не має права претендувати на суверенітет над будь-якою її територією, принаймні доки діє договір.
У наступні десятиліття десятки країн повідкривали на континенті свої дослідницькі станції. Традиційно боротьба за Антарктиду у період Холодної війни стала ще одним елементом протистояння між США та СРСР.
Радянський союз спорудив аж всім баз на території регіону, натомість США заснували найбільшу за чисельністю персоналу базу (Мак-Мердо). На Аргентинській базі Есперанса проживає ще й цивільне населення (тобто не дослідники). У 1978 році там навіть народилася дитина.
Тоді ж було засновано місцеву школу. З 1985 року на континенті присутній Китай. А з приходом ХХІ століття Піднебесна подвоїла кількість своїх постійних дослідницьких станцій (до чотирьох). Пекін з його амбіціями просто не може пройти повз цю тематику.
Тим паче, що до Антарктиди він якраз значно ближчий, ніж багато інших його геополітичних конкурентів. На відміну від Арктики, Антарктика не має такої раціональної цінності у видимій перспективі.
Тут не проходитиме найближчим часом вагомий транспортний коридор, а запаси природних ресурсів важко точно вирахувати через товстий шар льодовиків. Корисні копалини Антарктиди це: кам'яне вугілля, залізна руда, слюда, мідь, свинець, цинк, графіт тощо.
Згідно з Договором про Антарктиду, видобуток корисних копалин заборонено до 2048 року. Але значення Антарктиди в іншому. Воно – символічне. Адже це — континент у Південній півкулі. Саме його найменування перекладається як "навпроти Арктики".
А ділять його в основному північні країни із нащадками їхніх колоністів. Тут усе сприяє початку нового протистояння між глобальним Півднем та "Північчю" чи то пак Заходом.
Тому КНР постійно нарощує тут свої бази як постійні, так і тимчасові – у 2024 році було запущено в експлуатацію вже п’яту дослідницьку станцію. ЗМІ Піднебесної подають освоєння Антарктиди як черговий надпроект комуністичної партії.
Цікаво, що свої станції КНР розташовує по периметру територій, на які раніше претендувала Нова Зеландія. Так, навколо материка можна поживитися тим же крилем (промисел у регіоні сягає 20% від світового вилову). Але Антарктида – це не про вигоду тут і зараз.
Це у прямому сенсі слова космічний проект. Адже її розміщення в координатах землі сприяє дослідженню космосу в тих аспектах, в яких це не можна здійснювати з жодної іншої точки на планеті.
Науковий співробітник Антарктичного відділення Фонду Конрада Аденауера Інга фон дер Штайн вважає, що в перспективі антарктичні станції можна використовувати для покращеної навігації штучних супутників Землі — а це вже може надати й певну військову перевагу в майбутньому.
Окрім астрономії Антарктида – це справжній музей геологічної, зоологічної та ботанічної історії, адже в її льодовиках навічно замерзли зразки флори та фауни у тому стані в якому вони були мільйони років тому. Більшу частину свого існування континент не був замерзлим.
Колись там росли квіти, а між ними великі та малі тварини розслаблено ніжилися в теплих променях сонця. Очевидно, що він колись розмерзне і надасть людству гігантську базу ресурсів. Так, Антарктичний континент акумулював до 80% прісної води, яка лишилася на планеті.
Договір про Антарктиду не безтерміновий. Він потребує перепідписання у 2048 році.
І от хто його укладатиме наново? І чи підтримують недоторканість Антарктиди усі зацікавлені сторони? А також — на чиєму боці виступлять Аргентина та Чилі — найближчі до континенту країни? Відповідь чекати залишилося трохи більше двох десятиліть.
До дослідження континенту долучилася й Україна. З 1994 року на острові Галіндез (7 кілометрів від Антарктичного півострова) діє постійна антарктична дослідницька станція імені Володимира Вернадського (до 1996 року – станція Фарадей).
Зауважимо, що передала Україні її Велика Британія. Усі радянські станції загарбала собі Росія. Основні напрямки дослідження – ті ж, що й в інших станцій – від морських глибин до космічних просторів.
Особливу увагу на цей перспективний напрямок Україна звернула в останні роки. Так, у 2021 році до неї вирушило спеціальне дослідницьке судно "Ноосфера", яке за функціоналом можна прирівняти до непостійних станцій на континенті.
Його теж було зрихтовано на основі переданого Британією застарілого криголама. Тож з ким ми на цьому дивовижному шостому континенті планети Земля — цілком зрозуміло.