Якщо Україна не покаже Заходу можливі сценарії післявоєнного світу – війна затягнеться
Західні еліти дуже бояться трьох варіантів розвитку подій: 1.
Західні еліти бояться поразки України: це означає політичний провал всіх, хто підтримував Україну, та посилення світової авторитарної осі, з великою ймовірністю поширення російської агресії в Європі та початку китайської агресії. 2.
Західні еліти бояться поразки Росії: це означає розпад, колапс, гуманітарну катастрофу, масштабну кризу біженців, безконтрольне поширення ядерної зброї та надмірне посилення Китаю. 3.
Західні еліти бояться затягування війни: це означає накопичення втоми їхніх суспільств, загострення внутрішньополітичних протистоянь та врешті поразку України з усіма наслідками з першого пункту.
Якщо ви боїтеся поразки України, поразки Росії, затягування війни — то що залишається? (Зазначу у дужках, що якщо для вас всі сценарії погані, то це означає, що ви вже програли, принаймні у своїй голові.
Натомість виграв той, для кого всі сценарії хороші чи хоча б прийнятні, а це нині Китай.
Але якщо для вас всі сценарії погані від самого початку, значить, у вас від самого початку була неадекватна картина світу) Отже, що залишається західним елітам? По-перше, залишається мріяти, як все було б добре, якби Україна капітулювала протягом кількох днів чи тижнів навесні 2022-го.
Бо тоді не було б жодних проблем, не було б війни (насправді навпаки), не було б необхідності забирати гроші з бюджету своєї країни тощо. Своєю стійкістю Україна зробила їм всім проблему (насправді, навпаки).
По-друге, залишається жити міфами, які дозволяють продовжувати користуватися старою неадекватною картиною світу.
Наприклад: а) путін помре (насправді путін не помре, бо не може померти людина, в якої кілька двійників, керованих людьми з найближчого кола); б) після смерті путіна президентом Росії стане Навальний (насправді ні, бо реальна влада в руках ФСБ та інших кланів, і навіть якщо Навального випустити та призначити президентом, це нічого не змінить); в) після смерті путіна та обрання й інавгурації Навального він за 1-2 роки демократизує Росію (насправді ні, бо для демократії потрібні громадяни та інституції, а нема ні того, ні іншого).
По-третє, окрім поразки України, поразки Росії та затягування війни, можна придумати ще четвертий варіант — заморожування війни.
Але для переговорів і заморожування потрібно якось отримати згоду української та російської сторін, а на це жодна з них не згодна: українське суспільство не схвалить такої поведінки українських політичних лідерів, а путін також не хоче переговорів, бо вважає, що час грає на нього — треба лише дочекатися виснаження України.
Четверте, врешті, можна нічого не робити й сподіватися, що щось станеться, і це змінить ситуацію чи призведе до появи нової інформації. Наприклад, путін помре (див. вище).
Саме це зараз і роблять західні еліти, проголошуючи гасло "ми будемо з Україною стільки, скільки треба", — скільки треба для чого? Отже, відсутність бачення того, як завершиться війна, робить завершення війни досить складним, я б навіть сказав, неможливим.
(Сподіваюся, ні в кого вже не залишилося ілюзій щодо того, що вихід ЗСУ на кордони 1991 року означає завершення війни). Що робити? Шлях лише один: Україні треба проявляти максимальну суб'єктність й ініціативу в питанні завершення війни.
Усвідомити, проаналізувати та показати нашим союзникам можливі сценарії післявоєнного світу. Узгодити бажаний сценарій та сформулювати запит на ресурси й механізми, потрібні для його реалізації.
Подолати власний комплекс меншовартості, а також колоніальне мислення та ментальні пастки наших союзників. Залучити на свій бік західних інтелектуалів та публічних осіб.
Надіслати виразне й чітке повідомлення незахідним країнам (яких не дуже коректно називають "Глобальний Південь"). Сформувати антиімперський блок всередині РФ. Зібрати міжнародну коаліцію за сталий мир, як ми зібрали коаліцію на захист України.