Суспільство

Візити до лікаря, перукаря та кафе. Покупки та дозвілля українців під час війни — дослідження

Із початком повномасштабного вторгнення росії в Україну наш горизонт планування скоротився з тижнів у ковідні часи до лічених днів. Споживання товарів та послуг звузилося до переліку першої необхідності.

Яким же чином українці планують та втілюють плани у життя? Платформа Gradus Research спитала на початку літа, які події чи значні покупки планують респонденти зробити протягом найближчого місяця, а в липні повторила запитання, перевіривши, що ж саме з планів було втілено.

За результатами опитувань маємо три групи планів та їх реалізації: 1. Перша група подій — ті, що люди роблять навіть частіше, аніж планують. Це стосується, перш за все, планів зустрітися з рідними чи друзями.

Тут відмічаємо, що респонденти фокусуються на речах, які стосуються близьких і сім'ї, та не пов’язані зі значними витратами. Більше половини опитаних (55,4%) за час війни зустрічалися з родичами, особливо багато таких було у Західному регіоні (67,2%).

Ще 47% респондентів бачилися з друзями, жителі Києва робили це частіше за інших (62,1%).

До цієї категорії також потрапили візити до перукаря (28,3% мали це в планах проти 40,2%, що скористалися цією послугою) та відвідування кафе/ресторанів: планували 16,7% респондентів, тоді як близько чверті населення (24,1%) побували там за попередній місяць.

Також тут опинилися і такі активності, як придбання побутової техніки та електроніки. 20,7% респондентів в ситуації нестабільності гривні вирішили зробити такого роду доступні інвестиції. 2. Друга група подій — ті, в яких плани збігаються з реалізацією.

Це стосується, перш за все, особистих справ, таких як планові візити до лікаря, оновлення гардероба чи манікюр. Стаття витрат, яку планують та стабільно реалізують українці під час війни — турбота про своє здоров’я.

18,1% опитаних робили профілактичні огляди у лікарів, 5,4% респондентів купили або продовжили страхування для себе чи членів родини.

Послуги у сфері краси, такі як манікюр, педикюр чи візит до косметолога — переважно жіночі наміри, і вони виконуються жінками, що б не сталося. Шопінг стає більш спланованим. За попередній місяць кожен п’ятий українець/українка (19,3%) оновили свій гардероб.

Це пояснюється також і тим, що люди, яким довелося покинути місця свого постійного проживання, не мали з собою речей, що підходять по сезону. Частіше за інших новий одяг купляли представники вікової категорії 18−24 роки (24,9%). 3.

Третя група подій — ті, які планували частіше, ніж реалізували. Їх усіх об'єднує підвищений ризик (виїзд на природу, відпустка) або суттєві витрати (придбання житла, авто, проведення ремонту тощо). Такі плани є в більшій мірі проявом бажання, аніж реального наміру.

Більшість українців взагалі відмовляються від поїздок під час літніх відпусток. Поїхали відпочивати в межах України лише 3,5% респондентів, варіант відпочинку за кордоном обрали для себе ще менше громадян — 2,3%.

Автомобілі, нерухомість чи меблі майже не купують, відмовляються також від планів робити ремонт житла. Ми бачимо, як сильно війна змусила людей змінити свої звички та пріоритети у споживанні. Покупки стають більш продуманими та продиктованими потребами.

Але попри все можна помітити, що українці намагаються повернути собі хоча б невелику частку ‘нормального життя’ у вигляді витрат на маленькі приємності: відвідати кафе з друзями, сходити на манікюр або підтримувати здоровʼя в нормі.

Це дозволяє зберігати адекватний психологічний стан, живучи в умовах війни вже більше п’яти місяців. Підсумовуючи, можна сказати, що українці цінують близьке оточення та проводять з друзями та близькими більше часу, ніж планують.

Українці все ще не готові до значних витрат або зайвого ризику, що повʼязаний з поїздками чи переміщеннями, однак, попри війну, не забувають про догляд за собою та своїм здоров’ям.

Опитування було проведено дослідницькою компанією Gradus Research методом самозаповнення анкети в мобільному додатку. Онлайн-панель Gradus відображає структуру населення міст розміром більше 50 000 жителів у віці 18−60 років за статтю, віком, розміром населеного пункту та регіону.