Думки

Захоплення Софії Київської та парад на Хрещатику: як Путін бачить закінчення війни

"Парад російських військ на Хрещатику мав стати символом військового домінування. Але куди важливішою для Путіна була урочиста літургія в Софії Київській. Саме в Софії, а не в Лаврі.

Адже Софія — чи не єдиний об'єкт, у якого в Росії немає аналогів за статусом — сакральний витік і символ влади". Думка.

Учора було багато новин (сьогодні не менше), але найважливішою внутрішньою новиною у сфері оборони, на мій погляд, був "підхід на Банкову-відхід-фіксація в інтернеті" керівництва РПЦ в Україні. Справа в наступному. Я впевнений, що знаю, як Путін бачив закінчення війни.

Для загарбника важлива якась символічна кульмінація. "Вагон маршала Фоша". Для Путіна цей "вагон" мав включати два обов'язкових елементи. Менш важливий — парад російських військ на Хрещатику. Як символ військового домінування.

Другий, важливіший — це урочиста літургія в Софії Київській. Саме в Софії, а не в Лаврі. Софія — чи не єдиний об'єкт, у якого в Росії немає аналогів за статусом. Одночасно сакральний витік і символ влади. Зі Старої Ладоги і Новгорода великодержавність не дуже виходить.

Велич іде з Києва. Путін міг показати: "Ось моя особиста Оранта. Ось сім'я легендарного київського князя на фресці. А від нього пряма лінія сходить до мене. Тисячолітня історія впирається прямо в мене, я її вінець".

Думаю, заради цього і було організовано самогубний кидок на Київ. Потрібен був фізичний контроль над містом. Просто змінити владу було недостатньо. Але все якось не склалося. Свій "парад" на Хрещатику російська армія отримала в серпні 2022 року.

Про нього написали всі світові ЗМІ на тлі тотального мовчання в РФ. Це показник, наскільки боляче було Кремлю в цей момент. Тепер у центрі уваги друга частина символічного краху. І тут є цікаві нюанси. Нюанс перший.

РПЦ в Україні — це інструмент, який мав забезпечити другу частину "вагона Фоша". Багато тисяч громадян України, як і раніше, лояльні до цієї конфесії. Це непасіонарна частина населення, але досить численна.

Для цікавості подивіться відео з недавніх святкувань на честь преподобних Києво-Печерських. Ця конфесія має опорні точки не тільки на сході, а й на заході. У західні регіони були змушені переїхати люди, які рятувалися від війни. Вплив цього інструменту поступово знижується.

Одна з причин: ця конфесія у своїй масі (є винятки) — не з воюючою частиною свого народу, не зі своєю армією. Люди це бачать. Висловлю гіпотезу, що перехід чималої частини вірян з РПЦвУ відбуватиметься в бік протестантських конфесій.

Бо вони мають дуже ефективні програми соціальної підтримки та взаємодії з громадою. Наскільки ефективним може бути цей механізм було двічі доведено на прикладі Черновецького в православній столиці — Києві. Зараз для людей підтримка дуже важлива, особливо біженцям.

Відбудеться перехід не тільки пастви (електорату), а й спонсорів. Тобто є передумови, що після війни в Україні не просто різко ослабне вплив відділу Кремля по роботі з вірянами. Україна як країна буде християнською, але зі зростаючим протестантським вектором.

У цьому полі буде основна конкуренція. Зараз патріарх РПЦ пан Гундяєв здійснює гранично шизофренічні дії. З одного боку, він люто заперечує зв'язок РПЦвУ (УПЦ МП) з Москвою. Підкреслює "незалежність" конфесії.

Але при цьому не менш люто пише звернення в міжнародні інстанції з вимогою вплинути на українську владу, щоб вона залишила РПЦвУ можливість робити те саме, що й раніше — впливати на людей в інтересах Москви.

На запитання "яке твоє діло, якщо РПЦвУ — незалежна?" — напружене мовчання. Нюанс другий. У 2014-2016 рр. , після захоплення Криму, у когось в Москві народилася геніальна ідея змістити акценти.

Роспропаганда почала демонструвати (у фільмах, офіційних акціях тощо) Херсонес і літописний факт хрещення Володимира. Мовляв, це головне, це першоджерело, а події в Києві — це дрібні незначні факти в історії християнства на Русі. Але ця історія не взлетіла.

Замістити Київ і його значення в конструюванні великодержавності не вдалося. Залишається "план А" — забезпечити фізичний контроль і "помазання" у справжній столиці. Від планів осквернити Софію своєю присутністю Путін, напевно, не відмовився. Але шанси на це зменшуються.

Крім військових зусиль, Кремль повинен щось зробити, щоб зберегти залишки церковного впливу і можливість боротися за його повернення в колишньому обсязі. Нюанс третій.

Логічними виглядають такі кроки з боку росіян: А) Перетворити РПЦвУ на "церкву-мученицю", щоб мобілізувати прихильників і похитнути Україну зсередини. Підступна українська влада заважає цьому плану, бо на провокації не ведеться і репресії не починає. Навпаки.

Усе йде в межах закону. Тому РФ напевно спробує організувати провокацію з жертвами. Можливо, на Великдень. В одній із трьох лавр. Б) Перезавантажити керівництво РПЦвУ.

Митрополит Онуфрій залишається в позиції духовного лідера і не демонструє потрібного Кремлю завзяття з метою дестабілізації. Вождем дрібної войовничої секти він навряд чи себе бачить. Тому може загостритися внутрішня боротьба.

Повалення настоятеля — це ризик тому, що у митрополита Онуфрія є свій авторитет у церкві.

Частина служителів РПЦвУ (особливо в регіонах, на середньому та низовому рівнях) не сприймає ПЦУ (або поки що не бачить свого місця), але шукає спосіб бути зі своїм народом і засуджує російську агресію. Їх би влаштувала справді незалежна УПЦ. Загалом, буде цікаво.