Занепад Трантору. Айзек Азімов і його передбачення для Росії
Тобто все йде за планом. Просто плани змінились. І тепер планів немає. Українські плани натомість не змінювалися. Весь світ стежить за тим, як наступає Україна та повертає один населений пункт за іншим. За словами командування, на жаль, наступ йде не за графіком – це очевидно.
Але ініціатива в руках ЗСУ – це також очевидно. Щирість України підкуповує. "Або ми, або вони" – каже на це російський дурень. Але його завдання, так бачиться, озвучувати те, що вголос сказати людям із кріслом не належить.
Цілком інакше ці слова звучать, якщо подумати, чому їх взагалі довелося вимовляти. Особливо якщо подивитися на дату – увечері того ж дня, коли Україна "знов перейшла червону межу".
Знищення недоторканного Ту-22М3 – потенційного носія ядерних зарядів, невразливих ракет Х-22 – це дещо нове. Удар за 700 км від кордону України. Удар по ядерній тріаді. Цей літак належить до стратегічної авіації та існує в обмеженій кількості, вироблений у СРСР.
Збирати такі Ту-22М3 можуть на Казанському авіазаводі, де з часів совєтстької окупації досі лежать кілька корпусів без нутрощів. Не вдаватимуся в деталі, але на сучасні літаки немає ні технологій, ні людей.
І простіше (швидше) зібрати літак методом канібалізму – знімаючи деталі зі старих бортів та збираючи з них франкенштейна. Те, що зараз росіяни роблять і з цивільною авіацією.
Московська верхівка, розуміючи, що справа пахне погано, кинула на Казанський авіазавод $400 млн із Фонду національного добробуту, недоторканних запасів. З тією метою, щоб у терміновому порядку ремонтувати совєтські літаки, які використовують для обстрілів України.
Літаки, звісно, зношуються від щоденного використання. А тепер один чи два з них повністю знищені – і це буквально для них катастрофа. А для нас подвійний привід привітати себе. Адже українська армія таки навчилася збивати Х-22 – своєрідним способом.
Що на цьому тлі залишається робити Росії, як не визнати очевидне? Перемогти Україну не вийшло. Ініціатива у руках ЗСУ. Ядерна тріада почала скорочуватися.
А що Росія? Де російська армія? Вбиває дітей, підриває захоплені греблі, бомбардує школи та торгові центри – тобто не робить нічого, що здатне дійсно привести Росію до перемоги. Росія ніяк не наближає своїх цілей. Отже, краще, щоб і цілі стали недосяжними.
Весь світ спостерігає повне моральне російське розкладання, коли російські генерали беруться виправдовувати смерті дітей супутніми втратами. На тлі військових невдач на фронті – це чисте приниження для будь-якої людини, яка сміє називати себе офіцером.
Військові – навіть такі, як у Росії, – не йдуть на службу воювати з дітьми. Їм потрібна бодай якась мета. Щось відчутне в якійсь досяжній перспективі. Нічого краще, ніж одвічна війна, у Кремлі вигадати не змогли. Приблизно такий самий план існування в КНДР.
Тобто плану просто немає. Тому що знищити націю в 40 млн людей у XXI столітті, перемогти так званий колективний Захід, нічого для цього не роблячи (бо немає важелів), – це не мета, а очевидне божевілля та втрата реальних перспектив.
Чи не дивно, що всі надії рускіх знову спрямовані на Америку: може, хоч Трамп допоможе через рік-другий? А може, знову пригрозити ядерною зброєю? А може, знову вбити дітей? Такий ось набір інструментів. Чисте приниження, хаотичні рефлексії та безсилля.
На тлі катастрофи в економіці. Приблизно так поводилася Галактична імперія у знаменитій космоопері Айзека Азімова "Фундація". Ті самі дії, ті самі симптоми. Імперію трясло.
Замість турботи про громадян (навіщо росіянину смерть десятків мільйонів українців, як це змінить його життя?) вона втілювала одну божевільну ідею за іншою. Точніше, не могла втілити навіть свої погрози.
А спроба знищити одну з держав, яка вирішила стати незалежною, змусила всі інші з подивом спрямувати погляд на головну планету Імперії: то ми, виходить, наступні? Тож нам, виходить, краще об'єднатися проти Імперії? Дурень у Москві отримав команду озвучити "вічну війну" з метою "знищення української державності".
Після чергового літра водки, зібравшись із силами після гучного ляпаса в глибокому тилу, де принизили так звану ядерну тріаду, дурень знову звернув увагу на Москву всіх, хто оточує Росію. Усіх, хто колись залишив СРСР. І навіть тих, хто поки що входить до складу Росії.
Знищити сусіда? Це ж божевілля. За Азімовим, рух великих чисел – штука зумовлена. Напрямок руху багатомільйонних соціальних груп можна передбачити. Пізніше ідею Азімова взяли розбирати справжні вчені та вигадали кліодинаміку, до речі.
Пустопорожні погрози Росії на тлі вбитих дітей у Чернігові; новий план вічної війни за цілі, досягти яких неможливо; божевілля за божевіллям продовжує розкручувати цей маховик історії та веде Імперію туди, де вона злою долею не опинилась 30 років тому.
У новому світі російському варварству немає місця. Росія застрягла в минулому.
І ця нова божевільна російська модель, що намагається всіх навкруги затягнути в пекло, не може знайти місця ніде – ні на Заході, де більше не подають руки, ні на Сході, де користуються моментом і викачують із Росії все, що тільки можливо, за безцінь.
Усі сусіди Росії почали різко розбігатися на всі боки. Казахстан дивиться у бік Китаю та налагоджує тісні зв'язки із Заходом. Туркменістан (і навіть Татарстан усередині РФ) зближується з Туреччиною.
Кожен шукає собі опору якнайдалі від бензоколонки з ядерною бомбою, як її обізвав головний дипломат Євросоюзу. Уже навіть європейці слів не добирають.
У "Фундації" глухий кут вирішився повним розвалом імперії, коли її спадкоємці – як зараз росіяни – були нездатні пояснити принцип роботи механізмів, створених століттям раніше.
Так, наприклад, створена за мотивами СРСР російська місячна програма, що була покликана повернути Росію до зірок, завершилася катастрофою – тому що більше немає ні людей, ні технологій, ні розуміння.
СРСР робив по 900 пусків на рік (це досвід: удачі та невдачі, технічна база, накопичення досвіду фахівцями). Росія робить два-три запуски на рік. Тобто, простіше, Росія – більше не космічна держава. За книгою Азімова, колишні провінції сформували зовсім інший світ.
Більш справедливий. Більш людиноцентричний. Утім, якщо читати весь цикл – не все так просто. Проте книга чудова. Не дарма вона вплинула на долі багатьох знаменитих людей (як добрих, так і поганих). Але я завжди вважав, що це просто фантастика.
Втім, чим старше я ставав, тим більше бачив паралелей із реальним життям образів із книги. А серіал, який зараз показують і продовжують знімати, хоч і далекий від книги, намагається розкрити більше деталей, які цілком могли мати місце.
Айзек Азімов – син емігрантів із совєтської Росії – непогано знав, що таке імперії. Прообраз його Галактичної імперії – Римська імперія та нацистська Німеччина.
Він писав цикл "Фундації" під враженням від Гітлера, який "здобував перемогу за перемогою": "Я міг тільки переконати себе в тому, що Гітлер, що б він не робив, приречений. Що є закони історії, за якими такі, як Гітлер, не можуть перемогти".
Сотні паралелей із нацистською Німеччиною, які сьогодні є у Росії, неможливо заперечувати. І ордер Гаазького трибуналу за воєнні злочини – це як вишня на торті. Азімов був безумовно правий. Такі, як Гітлер, не можуть перемогти, які б страшні злочини вони не робили.
І хоч би якими сильними здавались. Геніальний Азімов, великий психоісторик (визначення з його книги), по суті, передбачив падіння і Російської імперії. У книзі це було зроблено руками Фундації, що відновила цивілізацію, обʼєднавши нові світи проти спільного ворога.
Завдяки розуму і винахідливості, а не чисельній перевазі над імперією. У справжньому житті, реальному це роблять наші воїни – Збройні Сили України. Спочатку ніхто не вірив, що вони на це здатні. Сьогодні всі знають, що тільки вони й можуть це зробити.