«Операція провалилася»? Давайте з’ясовувати, що відбувається в Херсонській області
Спочатку навіть мета та масштаб операції були незрозумілі, а путінська пропагандистська машина заздалегідь скористалася можливістю оголосити операцію «проваленою».
Водночас досить багато хто на Заході йде у фарватері Росії, повторюючи за нею: «Операція, мовляв, провалилася, бо українці зазнають утрат». Відео дня Я почну досить незвичайно.
Як людині, яка «насправді спеціалізується» на (повітряних) бойових діях на Близькому Сході та в Африці, уся ситуація нагадує мені жовтневу арабо-ізраїльську війну 1973 року й особливо знаменитий «невдалий єгипетський наступ» на Сінай 14 жовтня 1973 року.
Дозвольте пояснити, чому.
Що б ви про це не читали — а є десятки книг і сотні, якщо не тисячі статей про цю війну — ця операція була розпочата для ослаблення ізраїльського тиску на Сирію, і в ній брали участь два повні корпуси єгипетської армії (Другої та Третьої польової армії), на широкому фронті, без фокусування.
Насамперед, це призвело до найбільшої танкової битви від часів Курської дуги, і ізраїльтяни з легкістю виграли її, а єгиптяни втратили 300, 400, 500 чи скількись основних бойових танків.
Як не дивно, жодна з усіх книг і статей про цю операцію не була заснована на будь-якій документації.
Поки, через десятиліття, ізраїльський дослідник, вивчаючи захоплені документи Третьої польової армії Єгипту, не дійшов висновку, що єгиптяни ніколи не вели «наступ двох армій», а лише мляво діяли силами 4,5 бригад.
Вони «злегка атакували», швидко втратили близько 70+ танків знищеними, іще 50 пошкодженими, а потім відійшли. І це крім того, що до 14 жовтня 1973 року ізраїльський наступ у Сирії стримували щонайменше дві доби.
Не варто непокоїтись: книга, про яку йдеться, залишалася де-факто невідомою широкому загалу дотепер. Це пов’язано з тим, що під час аналізованих подій, 14−15 жовтня 1973 р. , ситуація була така, що «всі потребували хороших новин». Особливо в Каїрі та Тель-Авіві.
У Каїрі президент Садат потребував новин, що показують, що Єгипет «бореться і перемагає, принаймні щосили намагається зменшити тиск Ізраїлю на Сирію».
У Тель-Авіві уряд прем'єр-міністерки Меїр потребував хороших новин після всіх «катастроф» (часто перебільшених) перших декількох днів війни. Обом сторонам були потрібні новини, що свідчать про те, що вони «ламають кістки ворогові».
Із самого початку і насамперед: ізраїльтяни чекали наступу Єгипту вже з 8−9 жовтня і постійно розраховували, що він провалиться. Таким чином, вони швидко «провалили» «величезний» єгипетський наступ, бо чекали і хотіли, щоб він провалився.
І тоді обидві сторони були більш ніж щасливі створити міф про «найбільшу танкову битву з часів Курської дуги», бо це відповідало їхнім інтересам і цілям у той час — і незважаючи на те, що насправді сталося лише 4,5 дрібних зіткнень (звичайно, я маю бути обережним із такими описами, тому що в цьому процесі загинуло багато людей).
У випадку з останнім українським наступом у Херсонській області схоже, що не лише російські чи армії путінських фанатів на Заході, а й навіть багато західних «експертів» тим часом роблять поспішні висновки: український наступ «мав провалитися» — тому що вони очікують, що він має провалитися.
Чи то через те, що вони думають, що українці не можуть воювати, чи не можуть діяти ефективніше, чи Генштаб України був недостатньо обережний, чи з якоїсь іншої причини.
Справді, за іронією долі вже кілька місяців різні люди скаржилися на «надобережність» українського Генштабу і вимагали «контрнаступу»: тепер, коли він відбувається, то той самий Генштаб України «недостатньо обережний», і операція «не виходить»? Суть у тому, що хоча обидві сторони (Київ і Москва) мовчать про те, що відбувається, при повторній перевірці наявної інформації висновки насправді цілком зрозумілі.
Ось приклад, заснований на 15−20 хвилинах «нишпорення» в Інтернеті. Північна Херсонська область, 29 серпня — 4 вересня 2022 р. Як можна легко помітити, якщо зазирнути на сайт militaryland.
net (на якому публікують лише офіційні українські релізи), із заходу на схід ЗСУ вишикували «приблизно» такі сили: — іноземний легіон (1 батальйон) + Чеченський батальйон — 17-а танкова бригада (1-й батальйон) — 45-а артилерійська бригада — 73 морський піхотний батальйон (чи бригада?) — 128-а гірничострілецька бригада — 60-а (резервна) піхотна бригада Як можна зробити висновок із чудової роботи Генрі Шлотманна на цій карті, їм протистояли батальйонні тактичні групи (БТГ) принаймні з чотирьох бригад Сухопутних військ ЗС РФ, а також одна бригада й один артилерійський полк.
Точніше: 10-а бригада спеціального призначення 34-а мотострілецька бригада 126-а гвардійська бригада берегової оборони 205-та мотострілецька бригада 227-а артилерійська бригада 140-й артилерійський полк.
Дії Тепер, як можна судити лише з кількох опублікованих відео, 29 серпня українська 60-та піхотна дивізія здійснила кліщову атаку з Іванівки та Потьомкіного на південь від великого опорного пункту росіян у Високопіллі.
60-а бригада знищила БМД-2, захопила Т-72Б3М, БМП-2 та БМД-2 11-й СДБр (частина знищена в Гостомелі, мабуть, відтоді відновлювалася). Але, очевидно, захопити Високопілля одразу не вдалося.
Далі на схід повідомлень про Миролюбівку майже не надходило, за винятком того, що українці ввійшли до села та захопили дві БМП-2. Під Петрівкою 128 дивізія втратила один Т-72М1, за ним іще один.
Потім росіяни завдали артилерійського удару по одній із наступних колон, підбивши 3 Т-72М1/М1Р плюс кілька вантажівок і БРМ-1К (це з відомого відео) — після чого Keystone cops у Москві (так автор називає Міністерство оборони Росії — НВ) поспішили заявити, що 128-а дивізія як мінімум «переможена», якщо не «знищена».
У відповідь на це, і досить логічно, українці викликали свою 45-ту артилерійську бригаду, і та обстріляла з артилерії Любимівку та Хрещенівку: у результаті підбили БТР та 2С5 у Любимівці.
Насамперед, 73-й полк морської піхоти підбив 3 БМД та пошкодив іще 3 машини біля Хрещенівки. Це, імовірно, відкрило дорогу 60-й і 126-й бригадам далі на схід: вони атакували БТГ 205-й ОМСБр у Золотій Балці та звільнили це місце.
До 30-го вони звільнили трохи південніше Михайлівку, (офіційно про це, щоправда, ніколи не повідомляли, і, таким чином, сайт Militaryland. com, як і раніше, позначає це місце як «під контролем Росії»).
Тим часом українці штурмували Любимівку з північного заходу, півночі та північного сходу, зайняли як мінімум позиції на її північній околиці, захопивши при цьому БМП.
На вихідних Генштаб України повідомив про «обстріл під Хрещенівкою» (іще одне підтвердження того, що Петрівку було звільнено). Відомо, що Іноземний Легіон увійшов до Архангельського, але місце залишається оспорюваним.
Насамперед: уранці 4 вересня 60-та стрілецька дивізія нарешті — і «офіційно» — звільнила Високопілля, а «знищена» 128-а стрілецька дивізія повідомила про захоплення радара «Силок М1» (що спеціалізувався на відслідковуванні БПЛА і глушенні їхніх сигналів управління та телеметрії).
Даю вам підказку: такі «штучки», як РЛС «Силок», ніколи не тримають «у першій лінії оборони». Це означає: «знищена» 128-а дивізія мала прорватися, а потім піти «углиб хоча б на кілька кілометрів» у тил росіян. Хоча гадки не маю, де саме.
Висновки Здається, для багатьох «балакучих голів» усе це не має значення. Одне-два відео підбитих танків ЗСУ — і український наступ «провалився».
Повідомлення на українському клікбейт-сайті третього класу про «щонайменше 9 убитих зі 128-ї бригади» — це «підтвердження»? «Український наступ — це провал, за який довелося дорого заплатити».
Не кажучи вже про нескінченні звіти Keystone cops у Москві — усе в стилі «а, ми втратили ще одне місце у Херсоні, але українські бойовики втратили 1000, 2000, 3000 вбитих, а ми контратакуємо, проблем немає»… І все це тільки тому, що люди занадто ліниві, щоб займатися чимось настільки простим, як онлайн-дослідження.
Так, можливо, українці не дійшли до Москви, навіть до Ростова-на-Дону, станом на 4 вересня, і, поклавши руку на серце, я ніколи не чув про Високопілля до того, як українці вперше контратакували його місяць тому.
Але вчора вранці вони звільнили потужно укріплений пункт — і це крім знищення 3−4 російських БТГ і звільнення ще 4−5 сіл поблизу. І зауважте: це саме ця ділянка лінії фронту, я навіть не намагаюся обговорювати Інгулецький плацдарм чи південний Херсон.
Тож змиріться з цим і прийміть це. Так, це чергова із «систематичних і повільних/неблискавичних» операцій, але «цілком нормальний почин» — для цієї війни. Переклад НВ Текст опубліковано з дозволу автора. Уперше надруковано на medium.