"Всі мої хлопці на війні": на Тернопільщині п'ятеро синів з багатодітної родини пішли на фронт
Четверо хлопців Руслан, Анатолій, Олександр та Олег отримали повістки, а п'ятий Іван — теж не всидів вдома і пішов разом із ними. "Я не могла сприйняти того вибору, бо вони сказали батькові і мені: "Тату, ми ховатися не будемо. То наша країна і ми йдемо її захищати".
І той менший, він астматик і алергік, пішов. Він сказав: "Куди брати туди і я". Я буду дуже щаслива, що мої діти прийдуть живі і здорові. Хоч четверо, одного згубили, додому. Всі мої хлопці на війні. А ті що ховаються, хочу їм сказати, що вони не є українці.
Вони не люблять своєї країни, напевно. І не хочуть йти її захищати", — говорить Уляна Горевич. В січні 2024 року родина Горевичів поховала сина Олександра. Йому було 49. Жінка зберігає останнє повідомлення від сина. "Він написав, що в нього все добре.
Я йому написала: "Ангела-хоронителя тобі і Матір Божа нехай охороняє тебе. Цілую, люблю". Він написав: "Дякую". Це останнє повідомлення було від нього", — розповідає Уляна Горевич. Батьки щодня навідуються на могилу сина.
Донька Олександра Галина, розповіла, що наприкінці січня батько збирався у відпустку, але не встиг — помер під час несення служби. "Найкращий тато. Він дуже хотів їхати додому. Вже взяв білети на 31 січня. Говорив, що скоро приїде. В нас були плани.
Ми дещо планували вдома зробити. Поговорили і попрощалися. Кожного разу, як говорили, то він завжди казав: "Я вас люблю, діти. Цілую, обіймаю, сумую". Завжди так. Не було такого дня, щоб він такого не казав. Поговорили і все. Це була наша остання розмова.
Ніхто не здогадувався, що може щось таке бути, що йому стане погано, чи що", — говорить Галина Нагадаємо, що бійці 3-ї ОШБр показали, як вибивали окупантів з Красногорівки.
Минаючи мінні загородження, підрозділи 3-ї штурмової бригади зайшли до міста та розпочали просування по вулицях. Раніше повідомлялося, що в районі Білогорівки на Луганщині Сили оборони в буквальному сенсі ведуть підземні бої з окупантами.