Тактика інфільтрації: чому бомби з УМПК стали ключовою зброєю ЗС РФ (фото)
Російські авіаційні бомби з модулями планування і коригування (УМПК) продовжують залишатися важливим елементом на фронті, відіграючи ключову роль у стратегії ЗС РФ.
У зв'язку з цим аналітики ресурсу VANGUARD розглянули технічні аспекти застосування цього виду озброєння, оцінили його ефективність і проаналізували, що можна витягти з досвіду противника для українських розробок.
Автори матеріалу пишуть, що озброєння завжди створюється з урахуванням конкретних стратегічних цілей. Кожен тип зброї має свої обмеження, переваги та недоліки, які безпосередньо залежать від концепції її застосування.
Стратегія, своєю чергою, визначає задум використання зброї, який орієнтований на специфічні завдання на полі бою. Саме в контексті цих цілей і умов можна оцінювати ефективність озброєння, не вириваючи його із загальної картини військових дій.
Від початку повномасштабної війни ЗС РФ використовують перевірені часом методи для ведення наступальних операцій. Йдеться про так звану тактику інфільтрації, яку застосовували свого часу полководці Німеччини.
Вона спрямована на створення концентрованих атак з використанням артилерії та обмеженого числа піхотних підрозділів, й вимагає наявності потужних засобів для придушення ворожих позицій.
В умовах значних втрат артилерійського арсеналу, противник отримав ситуацію з урівнюванням артилерійського вогню з українською стороною.
Тому Збройні сили РФ прийняли рішення використовувати авіабомби з УМПК, як зброю великої потужності для ефективного знищення укріплених позицій Сил оборони.
А особливості концепції УМПК, такі як простота у виготовленні, низька вартість і висока вогнева міць, роблять його привабливим вибором для масового застосування.
"РФ обрала для себе оптимальний спосіб ведення бойових дій і засіб ураження, який можна максимально ефективно застосовувати в межах наявної стратегії", — зазначили аналітики.
УМПК набули широкого поширення завдяки кільком ключовим факторам: Аналітики пишуть, що питання застосування аналогічних рішень в Україні викликає безліч дискусій і сумнівів. Кількість авіапарку та інфраструктура ЗСУ не можуть конкурувати з російськими можливостями.
А українська армійська ППО та винищувальна авіація, попри свою ефективність, не здатні створити подібні загрози для російських носіїв авіабомб з УМПК.
Тож у поєднанні з потужною російською ППО це створює значні складнощі для українських військ у боротьбі з таким видом озброєння. Питання, чи варто Україні розробляти аналоги УМПК, не має однозначної відповіді.
Хоча високоточні боєприпаси повітряного базування великої потужності необхідні, їхнє розроблення має ґрунтуватися на глибокому аналізі та ясній концепції.
Таким чином, у випадку України спроби відтворити такий тип озброєння мають ґрунтуватися на унікальних умовах і можливостях країни, з фокусом на використання наявних сил і ресурсів, а не на копіюванні чужого досвіду.
Автори матеріалу вважають, що особливу увагу слід приділити розробці засобів протидії УМПК. Однак нині Україна стикається з обмеженими ресурсами для захисту від таких загроз, і наявність засобів для ефективної протидії повітряним ударам залишається сумнівною.